Головна » Проекти школи » Статті учасників Школи політичної аналітики "Поліс"

Статті учасників Школи політичної аналітики "Поліс"

Політичний блог вУкраїні: функції та особливості ведення

 

                                                                                                Олександр Андрощук,

                                                                               студент магістеріуму НаУОА

 

У статті досліджуються персональні та корпоративні блоги українських політиків, як новітні популярні засоби політичної комунікації під час президентських виборів 2014 року. Виділяються основні причини та ознаки успішного політичного щоденника.

 

Ключові слова: персональний політичний блог, соціальна незалежність, корпоративні блоги.

 

The article is dedicated to an issue a personal and corporative blogs of the Ukrainian politicians, as the new popular tool for political communication during the president elections 2014.  Separately determines the main reasons and characteristics for the successful political diary.

 

Keywords: personal political blog, social independence, corporative blogs.

 

Сьогодні науковий інтерес до інтернету та ЗМК росте мало не щодня, і це в першу чергу повязано із тим, що сьогодні відбувається перерозподіл ролей між ЗМІ та ЗМК.

Популярність інтернету в першу чергу зумовлюється тим що він почав забезпечувати незалежний простір для нових соціально-політичних комунікацій.

На заході, даний феномен розпочали вивчати ще з кінця 90-х, та окреслили його терміном: «кіберполітика» - будь-яка політична діяльність, яка реалізується з допомогою інтренет технологій, як ми бачимо даний термін є надзвичайно широким, хоча і став першим, після чтого валасне і розпочались наукові пошуки в даній сфері [1]. 

Cаме інтернет простір став чи не єдиним спососбом прямої політичної участі якщо не враховувати виборів. Ми отримуємо два простори:

1)                Інформаціний – сфера взаємодії соціальних суб’єктів, соціалізація громадян;

2)                Політичний – сфера комунікації між суб’єктами та об’єктами політики у політичній площині.

Новизна і феноменальність політичних інтерент комунікацій, полягає у тому, що тут є можливість поєднання політичної соціалізації та політичної участі громадян водночас.

Через ЗМК – відбувається симбіоз людини із інформаційними мережами, і існування переноситься із фізіологічного, соціального, духовного, політичного в віртуальне, що викликає перенасиченість і залежність поведінки людини в просторі і часі [5].

За найбільш простий і загальний поділ між ЗМІ та ЗМК, ми виокремили:

1)                ЗМІ: ТБ, радіо, газети, журнали, офіційні сайти фізичних та юридичних осіб;

2)                ЗМК: соціальні мережі, блогосфера – віртуальний вимір нової суспільної ієрархії та нове віртуальне поле для існування та розвитку індивідів.

В результаті ми отримуємо дві площини:

1)                Іманентну: держава, існуючий суспільний лад, закони, релігійні норми та суспільну мораль;

2)                Трансцендентну – психологічний вимір людини, який не впливає на перебіг іманентного виміру.

Між цими двома вимірами є незламний бар’єр – раціональна складова, яка не дає їм пересікатися, відповідно індивід буде існувати відразу у двох площинах, але буде чітко розрізняти їх межі.

Відповідно, коли в дію вступають не традиційні ЗМІ, а саме ЗМК, то втрачається трансцендентна складова. Не має значення, хто контролює ЗМК, головне хто зуміє ними скористатися та через канали інформації відправить потрібний текст потрібному адресату чи аудиторії.

Саме ЗМК ламають усталений зв'язок:

 Джерело       Інформація      Отримувач

Натомість, інформація вільно курсує без будь-якого контролю, між різними індивідами, неконтрольовано і без наслідків та обмежень.

При цьому, політична комунікація впливає не тільки на масову свідомість, але й на індивідуальну політичну свідомість конкретного користувача, який долучається до перегляду і коментування сайтів, блогів, форумів та ін.

Користувачі, які ведуть блоги – регулярно поповнюють їх записами, графічними даними, аудіо та відео інформацією, дають посилання на соціальні мережі, Інтернет представництва офіційних ЗМІ та канали U tube.

На блозі, навіть негативні коментарі можна запросто усунути шляхом заповнення блога іншою «потрібною»  інформацією, оскільки усі записи та коментарі викладаються на блозі у порядку зворотному до хронологічного, тобто той хто останній відправить новину чи коментар, стає автоматично на самому початку сторінки на яку звертатимуться відвідувачі.   

Важливим аспектами виступають поняття: «інтерактивність» та «гіпертекстуальність», з допомогою яких усі суб’єкти у нашому випадку, політичні, мають змогу вільно вести політичні дебати та виказувати свої погляди і переконання «без краваток» та обмежень і відразу будуть отримувати підтримку чи осуд; відбувається миттєва комунікація та моделювання віртуальної політичної арени із визначеними часово-просторовими характеристиками і миттєвим зворотним зв’язком із комунікатором [2].

Користувачі блогосфери, зазвичай можуть вільно відшукати сайт свого політичного лідера, залишити побажання, привітання, чи висловити власні коментарі та ставлення, стосовно політичної діяльності.

Усі блоги, є поєднанні між собою через мережу гіперпосилань.

Тобто будь-який рейтинг політичних блогів, базується на підрахунку користувачів та підписчиків, які розміщенні на певній блогерській платформі.

Окрім влади, яка бореться за політичну комунікацію і прийняття рішень є і опозиція. Вона поділяється на стратегічну, тобто тіньовий уряд, що намагається вибрати кращі шляхи досягнення цілей і розвитку держави та популістську, що діє заодно із владою та намагається приховати болючі питання, за вирішенням і підняттям вторинних (не інтеграція з ЄС, а способи голосування у Верховній Раді).

Відповідно є два терміни: самореференція, коли ми відносимо себе за межі реального виміру і проблем в штучний та інореференція, коли ми переносимо реальні необхідні речі з блогосфери в буденне життя, наприклад боротьбу з епідеміями, вирубками лісу, зменшеннями викидів в атмосферу [3, 5].

Політична комунікація під час використання блогів, виступає смисловим аспектом взаємодії політичних акторів, шляхом інформаційного обміну в процесі боротьби за владу чи її утримання та реалізацію. Проте, яку б модель і теорію комунікації до уваги ми не брали, все одно отримаємо ситуацію, коли є інформуючий суб’єкт та інформований об’єкт.

Саме тому, одні фахівці, розглядають блогосферу, як засіб, тобто інструмент політичної комунікації, а інші, як поєднання блогів, тобто саморегулюючий незалежний канал інформації.

В результаті, нам вдалося виокремити шість китів, які забезпечують непохитність та невразливість політичного блогу, як засобу та каналу впливу на політичну комунікацію, а саме:

1)                легкість публікації (опозиція, чи влада);

2)                доступність (будь хто може читати);

3)                соціальність (залучає увесь соціум без вікових, чи гендерних ознак);

4)                віртуальність (не має відповідальності та обов’язкової достовірності інформації, вона поширюється від одного до іншого користувача як снігова лавина, і може призвести до мережевого/соціального вибуху);

5)                 можливість синдикування (збір інформації проводиться автоматично для усіх користувачів ресурси і вони регулярно бачать останні новини);

6)                 взаємопов’язаність (будь-чий блог стає частиною мережі, а отже не потрібно шукати собі аудиторію чи створювати прихильників).

Коли офіційні ЗМІ під контролем влади, то ваги на себе перебирають політичні блоги, що рекрутують еліту держави, та забезпечують життєздатне підпілля для національної інтелігенції [4].

В прив’язці, до виборчого процесу, українська політична комунікація, то більшість політичних блогів системно та циклічно отримують 2 вектори:

1)                на внутрішнє середовище, до українського народу, з метою агітації, чи контрпропаганди;

2)                до міжнародної спільноти, з метою визнання чи невизнання факту проведення демократичних та вільних виборів.

Проте, ефективність політичної комунікації та вплив політичного блогу в першу чергу залежить від мети створення даної сторінки та політичних цілей, які переслідує спікер-модератор.

Саме блогосфера в умовах офіційної проурядової пропаганди в автократичних суспільствах, здатна стати каналом поширення опозиційної інформації та засобом для керування прихильниками в обхід офіційним процедурам.

Часто, персональний блог впливає на політичну комунікацію не прямо, а опосередковано, це досить частий випадок у невільних та напіввільних державах, де політичні активісти, які не мають можливості впливати на політичну ситуацію у власній державі, звертаються про допомогу до міжнародних корпоративних блогів і таким чином, привертають увагу закордонних політиків до політичної ситуації у власній країні [3, с. 158].

В процесі дослідження виявлено, що метою створення блогів є досягнення соціальної незалежності від традиційних медіа, шляхом створення власного каналу подання та висвітлення інформації, забезпечення політичної захищеності, тобто дослідження політичних ідеологем, міфів та популістичних настроїв, які побутують у мережах і реагування необхідними месиджами з метою підтримки чи осуду.

Виокремлено, виключно політичні функції, які почала виконувати українська політична блогосфера, а саме:

  1. Функція політичної соціалізації електорату – залучення цільових аудиторій та публічне мережеве обговорення основних проблем та політичних перспектив розвитку регіону, проведення дискусій, та узагальнення і консолідація навколо єдиних позицій, які будуть найбільш вигідними для найбільшої кількості користувачів;
  2. Політико-мобілізаційна функція – робота з блогосферою з метою виокремлення потрібної аудиторії потенційних прихильників та їх поступова та системна консолідація навколо окремого кола Інтернет щоденників, для створення необхідного інформаційного поля.
  3. Іміджево-продукуюча функція – створення та популяризація образу окремого політика чи політичної сили, реклама та перепощення вдалих новин, подій та програмових засад із мережі в офіційні ЗМІ.

4.   Функція соціально-політичного цензора (огляд та висвітлення неправдивої інформації у офіційних ЗМІ та висвітлення політичних ляпів).

Саме тому, недоліками як персональних так і корпоративних українських політичних блогів, визначено:

1)                Більшість найпопулярніших блогів було створено для президентської кампанії 2014 року, з метою відпрацювання американських політичних технологій та апробування даного ресурсу перед президентськими виборами 2014 року;

2)                Політичні щоденники створюються як політиками так і політичними партіями, проте основне призначення і перших і других не донесення певної ідеології, програмових засад, організації прихильників, а персоніфікована популяризація очільників партії;

3)                Відразу після закінчення виборчого процесу, значна частина популярних політичних блогів перестають оновлюватися;

4)                Причини створення найпопулярніших сторінок, значною мірою не відповідають основним функціям політичної блогосфери (безпрецедентний політичний блог, який був спонтанно створений Юлією Тимошенко і за декілька місяців отримав рекорд у понад 125 тисяч прихильників, був закинутий, і канал для політичної комунікації утрачено, хоча схожий, але менш популярний ресурс на Фейсбук і досі ведеться, хоча і співробітниками), а відповідно вони перестають використовуватися як засоби політичної комунікації.

5)                Персональні політичні блоги, ведуться значною мірою прес-службами політиків, а отже ми отримуємо банальні поздоровлення із святами та анонси поїздок і зустрічей кандидатів, що не може зацікавити вибагливу блогерську аудиторію.

Стосовно переваг ведення українських політичних блогів, то нами були виокремлені наступні:

1)                Створення та накопичення соціально-комунікативного капіталу, тобто приваблення та утримання цільових аудиторій (підписчиків та фоловерів), які в більшості випадків виступають агентами впливу;

2)                 Входження до тематичних груп, ком’юніті, та оприлюднення цікавих публікацій у них, з метою привернення уваги та розкрутки власного каналу ЗМК.

3)                Персоналізоване висвітлення гострих подій, зведення процесу політичної комунікації до діалогу із віртуальним читачем, що привертає увагу пересічного користувача, показує відкритість автора блогу та забезпечує швидку розкрутку в міру висвітлення і коментування резонансних подій;

4)                Трансформація політичних блогів у громадські приймальні та неформальні молодіжні об’єднання, що дозволяє швидко зібрати однодумців у певній сфері, наприклад соціально-політичні флешмоби та мосові дійства;

5)                Спростування політичних міфів та популістських заяв і звернень, які оприлюднюють в офіційних медіа.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел та літератури:

 

  1. Арешев А. “Виртуальная политика, сетевой электорат. Блоги стирают границы между наблюдателями и игроками.” /     А. Арешев //  Интернет-журнал: Новая Политика, 2008. Режим доступа: http://www.novopol.ru/text36121.html.
  2. Вепринцев В. Операции информационно-психологической войны / В. Вепринцев,  А. Манойло – М.: Горячая линия – Телеком, 2005.
  3. Набруско В. Громадська думка в соціокомунікативному та політологічному вимірах  / В. Набруско // Тексти лекцій. – К.: Грамота, 2008.
  4. Скобл Р. Разговор дороже денег. Как блоггинг менует отношение бизнеса и потребителей / Р. Скобл, Ш. Израэл. – М.: ИД “Комерсантъ”; СПб.: ИД “Питер”. – 2007. – 368 с.
  5. Стариш А. Информационное измерение национальной безопасности в контексте процессов глобального развития. / А. Стариш. – Симферополь: Таврия, 2005.

 

Політична блогосфера в Україні: причини невдач та успіху

 

                                                                                                Олександр Андрощук,

                                                                               студент магістеріуму НаУОА

 

У статті досліджуються персональні та корпоративні блоги українських політиків, як новітні популярні засоби політичної комунікації під час президентських виборів 2014 року. Окремо обраховується індекс авторитетності та ефективності блогів – Pagerank та виділяються основні причини та ознаки успішного політичного щоденника.

 

Ключові слова: персональний політичний блог, соціальна незалежність, корпоративні блоги.

 

The article is dedicated to an issue a personal and corporative blogs of the Ukrainian politicians, as the new popular tool for political communication during the president elections 2014.  Index of the authoritativeness and effectiveness of the blogs – Pagerank are characterized separately and support the main reasons and characteristics for the successful political diary.

 

Keywords: personal political blog, social independence, corporative blogs.

 

Перш за все, варто зазначити, що блогосфера, зокрема політична, є місцем неформального спілкування, що природно привертає увагу як політиків так і політичних партій для того, аби використати даний ресурс у свої цілях.

Справді, для багатьох політичних блогерів Інтернет-щоденники дають можливість створювати неформальні аудиторії, брати участь у створенні та поширенні новин, часто альтернативних до тих, які повідомляються традиційними медіа, а головне, розповсюджувати інформацію та вплив на масові аудиторії та традиційні медіа [6].

Тому логічно, що основним призначенням українських політичних щоденників, стали: реклама, маркетинг та зв’язки з громадськістю.

Крім того, це забезпечує віртуальний зворотній зв'язок та діалог із громадськістю, та дозволяє підібрати необхідні риси та характеристики які подобаються конкретному типу виборця, а також допомагає згладити не зовсім прозорі моменти біографії [1].

В процесі дослідження виявлено, що головними цілями створення блогів є досягнення соціальної незалежності від традиційних медіа, шляхом створення власного каналу подання та висвітлення інформації, забезпечення політичної захищеності, тобто дослідження політичних ідеологем, міфів та популістичних настроїв, які побутують у мережах і реагування необхідними месиджами з метою підтримки чи осуду.

Провівши дослідження, ми дослідили та проаналізували 5 персональних та 5 корпоративних блогів у блогхостингових платформах Facebook та Twitter, які були вирахувані за алгоритмом рейтингової системи Watcher.

Стосовно української персональної політичної блогосфери на блогерській платформі Фейсбук, то найпопулярнішими виявились блоги провладних нині політиків та чиновників вищого рангу, Петра Порошенка та Віталія Кличко, даний результат, на нашу думку виявився, тому що, сторінка Ляшка є виразно сімейним політичним щоденником, на якому розміщена інформація про його сім’ю, що показує його відкритість перед суспільством та є безпрецедентним для політичної блогосфери загалом та сімейні фотографії, поздоровлення і політичні і економічні ідеї автора сторінки, і хоча зазначено що сторінку ведуть співробітники, проте вона є виразно успішним проектом. Стосовно Петра Порошенка, то популярність даного блогу зумовлена тим, що що це перша особа в державі, а відповідно дана сторінка виконує функцію громадської приймальні і в основному виборці просять матеріальної допомоги у чиновника. Стосовно третьої позиції, то її посів Олег Ляшко, звісно що ресурс значною мірою ведуть його співробітники, а відповідно він присвячений висвітленню акцій та заходів та головних міжнародних подій. 

Новаторським для нас виявився блог Анатолія Гриценко, політика та військового діяча, оскільки це сторінка швидше не політичного аналітика України, а просто громадського активіста. Головна маса постів та контент щоденника направлені на поздоровлення українців зі святами чи висвітленням особистої думки стосовно ключових подій, реформ та законів які приймаються. Відповідно, виключно за рахунок громадської позиції та відкритого представлення своїх груп та інтересів, він отримав вагому частку коментарів для політичної блогосфери на платформі Фейсбук та увагу до свої повідомлень, що склала 40,2 коментаря на 1 повідомлення політика.

Стосовно ж корпоративних блогів на Фесбук, тут усі Топ 5 блогів без винятку належать провладним силам, очолили Блок Петра Порошенка, Блок Юлії Тимошенко та Народний Фронт. Стосовно 1-го місця то Блок Петра Порошенка та причинами лідерських позицій стала зміна контенту який відійшов від опису життя партії, а почав показувати «бойові» парламентські будні та акції об’єднаної коаліції, посилання на канал Рада та інтерв’ю із лідерами коаліції.

Стосовно результатів УДАРу та радикальної партії Олега Ляшка, то їх позиції зумовлені тим, що УДАР веде свій корпоративний блог шляхом популярних перепостів із блогів та сторінок впливових осіб та громадсько-політичних діячів та просто добавляють організаційних моментів та анонсів подій  і акцій, що ж до радикальної партії Олега Ляшка то останнє місце зумовлено тільки тим що дана сторінка говорить про життя ВР України та не має персональних коментарів чи прив’язки до різних акцій, подій, зустрічей а мультимедіа відсутні.

Стосовно мережі Твіттер, то абсолютним лідером виявився персональний блог Петра Порошенка, який у двічі перегнав усіх конкурентів, проте, був створений виключно з метою

Блог Юлії Тимошенко був створений виключно заради висвітлення ставлення Юлії Володимирівни до судового процесу, а як тільки він завершився, то блог перестав оновлюватися. Відповідно, цей ресурс став чи не єдиним в Україні, який вівся особисто політиком, отримав неймовірну аудиторію та відповідно соціально-комунікативний капітал проте був знехтуваний. Хочемо зазначити, що аналогічний ресурс на Фейсбук, який щоправда має вдвічі меншу аудиторію активно використовувався під час президентських виборів 2014 року.

Стосовно третьоїї позиції, то її отримав Олег Ляшко, чий політичний блог має понад 284 тисячі фоловерів. Розпочинаючи з моменту створення активно обговорює політику і пише про всі законопроекти і рішення які приймаються та вказує свою точку зору, причинами популярності є дуже гострі коментарі які подекуди виходять за межі нормативної лексики, блог активно використовувався і наголошував на всіх недоліках виборчої системи і по ходу їх проведення, коментував діяльність чинної влади.

Одним з найпопулярніших блогів є також сторінка Київського міського голови Віталія Кличко, яка набрала понад 443тисячі фоловерів. Сторінка створена виключно для піару під час політичної діяльності. Блог ведуть співробітники, однак вагомої популярності надає спортивна діяльність політика, та його проекти, наприклад школа професійного боксу. Сторінку використовує активно, висвітлюючи конкретні політичні питання і думки, а також для агітації та тлумачення програм розвитку держави та економічної політики загалом.

Стосовно корпоративних блогів Твіттер, то перше місце у мережі Твіттер, здобула політична сила Блок Петра Порошенка, який отримав майже 20 тисяч коментаторів та оцінку в 5 балів за індексом, що говорить про добре розкручений блог, проте враховуючи кількість підписчиків, на даному ресурсі розміщуються активісти політичної сили, і блог використовують для політичного виховання молоді шляхом коментарів та оцінок діючої влади та запрошення до заходів, які здійснюють політичну соціалізацію молоді.

 Друге місце отримала патрія Блок Юлії Тимошенко, був створений виключно заради висвітлення ставлення Юлії Володимирівни до судового процесу, а як тільки він завершився, то блог перестав оновлюватися. Відповідно, цей ресурс став чи не єдиним в Україні, який вівся особисто політиком, отримав неймовірну аудиторію та відповідно соціально-комунікативний капітал проте був знехтуваний. Блогкий набрав понад 10 тисяч коментаторів та отримав 4-ку за індексом, що говорить про те, що даний ресурс є середньо розкрученим, що головною мірою пов’язано із тим що блог містить гострі та цікаві новини лише під час виборчих кампаній, а в буденному режимі його контент це виступи у Верховній Раді депутатів від даної політичної сили та анонси законопроектів які будуть висуватися, чи просто контрпропаганда опонентів, як наслідок політична активність на даному ресурсі як і інтерес до нього, розпалюється тільки від час виборів.

Третє місце, здобув політичний щоденник партії Віталія Кличко УДАР, котра отримала понад чотири з половиною сотні коментаторів та оцінку 4 бали за досліджуваним індексом, в результаті, ми можемо зробити обгрунтовані висновки, що даний корпоративний ресурс, значною мірою себе не випрадав, оскільки є середньо розкрученим і не повторив успіху, який отримала сторінка Порошенко на даному ресурсі. Головними причинами не зовсім вдалої розкрутки та  авторитетності сторінки, ми важаємо, той факт, що люди не бажають ставати фоловерами сторінки-анонса до головного корпоративного блогу партії, який розміщений на Фейсбуці, як і персональний блог самого Віталія Кличко, а отже, всі пости мають посилання на блог у фейсбуці, а навіщо читати краплинки, якщо можна черпати інформацію із першоджерела. 

Підсумовуючи, хочемо зазначити, що теорія раціонального вибору Жигаліна, не спрацьовує в українській політичній блогосфері, оскільки з її допомогою можливо лише провести оцінку політичних блогів за низкою кількісних показників, стосовно ж якісного контенту, то він абсолютно виходить за рамки теоретичних напрацювань.

Відповідно, теорія раціонального вибору, не спрацьовує в українській політичній блогосфері, оскільки з її допомогою можливо лише провести оцінку політичних блогів за низкою кількісних показників, стосовно ж якісного контенту, то він абсолютно виходить за рамки теоретичних напрацювань, за низкою обставин:

  • Більшість найпопулярніших блогів було створено для президентської кампанії 2014 року, другою хвилею блогізації українського політикума стало перше півріччя 2015 року, з метою створення ще одного безкоштовного каналу для висвітлення власної діяльності;
  • Політичні щоденники створюються як політиками так і політичними партіями, проте основне призначення і перших і других не донесення певної ідеології, програмових засад, організації прихильників, а персоніфікована популяризація очільників партії;
  • Відразу після закінчення виборчого процесу, значна частина популярних політичних блогів перестають оновлюватися;
  • Причини створені найпопулярніших сторінок, значною мірою не відповідають основним функціям політичної блогосфери, а відповідно, безпрецедентний політичний блог, який був спонтанно створений Юлією Тимошенко і за декілька місяців отримав рекорд у понад 125 тисяч прихильників, був закинутий, і канал для політичної комунікації утрачено, хоча схожий, але менш популярний ресурс на Facebook і досі ведеться, хоча і співробітниками.
  • Стосовно персональних політичних блогів, то вони ведуться значною мірою прес-службами політиків, а отже ми отримуємо банальні поздоровлення із святами та анонси поїздок і зустрічей кандидатів, що не може зацікавити вибагливу блогерську аудиторію.

Отже, проаналізувавши найпопулярніші політичні блоги мереж Facebook та Twitter, ми виявили, що вони в більшості випадків ведуться  прес-службами політиків, які відповідають на короткі коментарі загальним фразами, а важливу інформацію, основні тези, які потрібно донести до читача, довго узгоджують перш ніж подати на блог, а відповідно політична комунікація втрачається. Стосовно контенту щоденників, то його складає загальна інформація про поїздки, зустрічі, мітинги та відзняті інтерв’ю, що є загальновідома і не цікава для блогерської аудиторії. Є відсутньою інформація про сім’ю, оточення друзів політика, його найближчі плани та власне гострі політичні дебати і коментарі, які дають рейтинг та аудиторію [8].

Встановлено, що сьогодні більшість політичних блогів, ставлять помилкові цілі – пропаганду та піар, хоча якщо вони прагнуть отримати підтримку, необхідно в першу чергу, створити соціальну базу, що неможливо без входження до тематичних груп, ком’юніті, та цікавих публікацій у них з метою привернення уваги та розкрутки власного каналу ЗМІ.

Відповідно, для успішної політичної комунікації та здобуття електоральної підтримки, необхідне персональне висвітлення гострих подій, по менше клонів, які б одобрювали мало не усі записи кандидата.

Індекс Pagerank персональних і корпоративних блогів мереж Facebook і Twitter

                                                                                                                                              Таблиця 1

Персональні блоги Facebook

Корпоративні блоги Facebook

Петро Порошенко

6

БПП

5

Олег Ляшко

5

БЮТ

5

Віталій Кличко

6

Народний Фронт

4

Юлія Тимошенко

5

УДАР

4

Анатолій Гриценко

5

Радикальна партія Олега Ляшка

5

Персональні блоги Twitter

Корпоративні блоги Twitter

Петро Порошенко

5

Блок Петра Порошенко

5

Віталій Кличко

4

БЮТ

4

Олег Ляшко

3

УДАР

4

Юлія Тимошенко

3

Самопоміч

2

Анатолій Гриценко

3

Народний фронт

3

 

Отже, можливості для отримання підтримки нових виборців серед Інтернет – аудиторії на президентських виборах 2014 використані повною мірою не були, а успішні політичні блоги спрямовувалися в першу чергу з метою політичної соціалізації електорату, збору прихильників, мобілізації цільових аудиторій, для реалізації іміджево-продукуючою функції – створення та популяризація образу окремого політика чи політичної сили та функції соціально-політичного цензора офіційних ЗМІ [2].

Відповідно, через псевдо авторів політичних блогів та їх шаблонність, політична блогосфера не змогла виконати усіх функцій та очікувань кандидатів на виборні посади у 2014 році.

Стосовно ж українських політиків, то головною метою створення політичного он-лайн щоденника, на нашу думку, стало створення ілюзії відвертого спілкування із виборцями та розповсюдження подекуди сенсаційних звинувачень та чорного піару по відношенню до політичних опонентів. 

У висновку, варто зазначити, що сьогодні більшість українських політиків та політичних партій не змогла осмислити цільового призначення та способів ведення політичних щоденників, оскільки вони використовують добре відпрацьовані американськими технологами засоби політичні комунікації, проте їх реалізацію віддають для найближчого оточення, тобто секретарів чи помічників, які апріорі не можуть замінити харизматичних лідерів.

 

 

 

 

 

Список використаних джерел та літератури:

 

1)                Горошко Е. Политические коммуникации в блогосфере Рунета / Е. Горошко, Е. Жигалина // Russian Cyberspace. – 2009. №1.– С. 81 – 100.

2)                Горошко Е. Политический блоггинг в глобальной и локальной перспективах / Е. Горошко // Вісник Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Серія “Соціологія і політичні науки”. – 2009. – Т. 14. – С. 335 – 345;

3)                Дорожкин Ю. “Интернет в избирательных кампаниях: современные особенности и функции.” / Ю. Дорожкин, Н. Соленикова // Власть, 2007. – № 6. – С. 31-34;

4)                Дмитричева О. Віртуальному простору – віртуальний контроль / О. Дмитричева // Дзеркало тижня. - 2001. - № 44. – С. 3;

5)                Дьяченко І. Інтернет-щоденники, як феномен нових технологічних можливостей / І. Дьяченко // Вісник Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка. – 2009. - №19 (182). – С. 67-73;

6)                Інтернет Енциклопедія Вікіпедія. Блогосфера [Електронний ресурс]. Режим доступа: Blogosphere // http:en.wikipedia/org/wiki/ Blogosphere;

7)                Інформаційна політика: навчальний посібник / Г. Почепцов, С. Чукут. – К.: Знання, 2006;

8)                Інформаційні процеси в структурі світових комунікаційних систем: підручник / за ред. А. Чічановського, А. Старіша. – К.: Грамота, 2010;

Игнатов О. “Политика блога - американский опыт.” / О. Игнатов // Русский Журнал, 2007. Режим доступа: http:// www.russ.ru/reakcii/politika_bloga_amerikanskij_opyt.