5 березня, в межах проєкту Еразмус+ WARN – Академічна протидія гібридним загрозам (610133-EPP-1-2019-1-FI-EPPKA2-CBHE-JP), аналітики Школи політичної аналітики “ПОЛІС” та Центру політичних досліджень презентували аналітичний огляд імплементації Паризьких угод (від 9 грудня 2019 року) в контексті мирного процесу на Донбасі. Юрій Мацієвський (Центр політичних досліджень) та Михайло Мозоль (Школа політичної аналітики “Поліс”) проаналізували розвиток подій на Донбасі.
Паризький саміт, на який Володимир Зеленський покладав великі надії, не приніс прориву. Причиною, як і раніше, є протилежний погляд на сутність протистояння: в Україні домінують думки, що війна на Донбасі є прихованою агресією Росії, в той час як РФ намагається нав’язати Україні і Заходу дискурс внутрішнього конфлікту.
Намагаючись швидко досягти миру, Зеленський потрапив в пастку завищених очікувань: оскільки припинення конфлікту неможливо без згоди Путіна, отримати його Зеленський зможе лише після прийняття російський умов, але ці умови не є прийнятними для більшості українців. Навіть якщо під тиском РФ керівництво України погодитися на російський варіант миру, наступна внутрішня криза може бути небезпечною не тільки для успіху мирного процесу, а й збереження української державності. Такий результат в інтересах Путіна, але навряд чи прийнятний для західних партнерів України. Для запобігання подібного сценарію Захід повинен зайняти відповідальну позицію в питанні закінчення війни на Донбасі.
У першій частині звіту представлений аналіз проблем пов’язаних з реалізацією основних пунктів Паризького саміту, а в другій – внутрішньоукраїнський контекст, що сприяє розумінню ситуації навколо мирного процесу на Донбасі.
Рішення Паризького саміту
У підсумковому комюніке сторони домовилися:
- про припинення вогню до кінця 2019 року;
- про розробку нового плану з розмінування територій;
- про створення трьох нових районів;
- відведення сил на лінії розмежування;
- про звільнення та обмін утримуваних осіб, до кінця року на основі принципу «всіх на всіх»;
- про інкорпорування «формули Штайнмайера» в українське законодавство відповідно до версії, узгодженої лідерами Нормандське четвірки і представниками Тристоронньої контактної групи в Мінську, а також ухвалення закону про особливий порядок самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) на постійній основі;
- про розширення мандата місії ОБСЄ на сході України.
На зустрічі не вдалося досягти угоди про механізм передачі контролю Україна над 409 км. російсько-українського кордону, що знаходиться в руках Л/ДНР, а також можливості проведення місцевих виборів на окупованих територіях.
Припинення вогню в зоні конфлікту
Крім декларативних заяв, досягти стійкого припинення вогню так і не вдалося. Так, на засіданні Тристоронньої контактної групи в Мінську 18 грудня 2019 року всі домовленості, досягнуті в Парижі, були зірвані представниками Л/ДНР. В якості компромісу сторони погодилися продовжити умовно погоджене «липневе» перемир’я. Пізніше, міністр оборони України Андрій Загороднюк в ході брифінгу 26 грудня, заявив, що повне перемир’я на Донбасі має настати 1 січня.
Однак незважаючи на очікування української сторони, дані про кількість обстрілів, загиблих і поранених в зоні конфлікту, свідчать про ескалацію протистояння. Зокрема, звіт Спільної Моніторингової Місії (СММ) ОБСЄ за січень 2020 року, вказує на понад 14 тисяч порушень режиму припинення вогню. Українські позиції все частіше обстрілює великокаліберна артилерія. В результаті бойових дій, в січні 2020 року, загинули 10 військовослужбовців України та 27 з боку Л/ ДНР.
Підвищення інтенсивності обстрілів, на думку експертів, викликано бажанням Кремля примусити Київ до більш швидкої імплементації політичної частини Мінських домовленостей. При цьому, замовчування інформації з приводу загострення конфлікту вигідно і для Києва, і для Москви. Президент Зеленський таким чином намагається переконувати світ в прогресі мирного процесу. Росія, в свою чергу, мовчить про загострення, оскільки тоді може виникнути питання – чому Кремль не впливає на бойовиків.
На думку джерел, знайомих з позицією міністерства оборони РФ, Росія готова піти на повне припинення вогню і розведення військ в обмін на початок прямих переговорів Києва з керівництвом невизнаних республік. При цьому неможливість прямих переговорів з владою самопроголошених республік одна з тих «червоних ліній», про які публічно заявив президент України Володимир Зеленський на підсумковій прес-конференції в Парижі, і порушення яких йому буде коштувати дуже дорого в Україні.
Джерела російської служби “Голосу Америки” стверджують, що в “ідеологічному блоці ДНР”, починаючи з грудня, всім «офіційним» блогерам і спікерам в Донецьку заборонено критикувати нового радника глави РНБО України, донецького шоумена Сергія Сивохо.
Колишній комік з місцевої команди КВН, а нині політик, висунутий адміністрацією Зеленського, став для жителів окупованих територій особою мирного процесу, і навіть нібито висловив бажання коли-небудь відвідати Донецьк. У ДНР, незважаючи на показну ворожість до Києва, будь-який контакт хоч з якимось “офіційним” українським обличчям в принципі вітається. Саме до такого сценарію Кремль намагається схилити Зеленського, обіцяючи перемир’я в обмін на прямий діалог з бойовиками і визнання того, що протистояння на Донбасі – це внутрішній український конфлікт.
Примітно, що останнім часом Зеленський уникає жорстких випадів на адресу РФ, не називає її агресором, не говорить прямо, що все, що відбувається на окупованих територіях – відповідальність Росії. Тактика українського президента, мабуть, полягає в тому, щоб м’якоїю риторикою щодо РФ отримати хоч якісь поступки в питанні конфлікту на Донбасі. Однак, чітких сигналів про те, що РФ готова гарантувати припинення вогню в зоні бойових дій, станом на початок лютого, немає.
Обмін полоненими
Більш позитивна динаміка спостерігається в питанні обміну полоненими. Так, 29 грудня 2019 року відбувся перший етап обміну полоненими між Україною і Л/ДНР за формулою “всіх встановлених на всіх встановлених”. В районі контрольного пункту “Майорське” на лінії розмежування в Донецькій області українській стороні було передано 76 осіб, а представникам Л/ДНР – 124. Ще 5 громадян України, які були звільнені в рамках цього обміну, залишилися на окупованій території за сімейними обставинами.
Незважаючи на це, громадська реакція на цю подію була позитивною, процес підготовки обміну в черговий раз загострив протиріччя між прихильниками Зеленського і його противниками. Справа в тому, що на вимогу російської сторони, в списки обміну були включені кілька десятків людей, які не брали участі в бойових діях на Донбасі, але перебували під слідством в Україні. Серед них: п’ять колишніх бійців спецпідрозділу “Беркут”, обвинувачені в розстрілі учасників протесту на Майдані в лютому 2014 року, двоє організаторів терактів біля Палацу спорту в Харкові в 2015 році, одинадцять чоловік, підозрюваних в організації серії вибухів в Одеській області в 2014-2015 роках; четверо підозрюваних в захопленні будівлі Маріупольського міського відділу міліції 9 травня 2014 року; двоє підозрюваних в державній зраді і співпраці з ФСБ Росії.
За рішенням українських судів, всі вони були звільнені з-під варти під приводом участі в обміні. Уже після того, як обмін відбувся, представник України в ТКГ в Мінську Валерія Лутковська визнала, що видача колишніх співробітників спецпідрозділу “Беркут”, причетних до розстрілу протестувальників на Майдані, як і харківських терористів, були головними умовами Росії для проведення обміну. Очевидно, Кремль і в майбутньому буде використовувати подібну тактику, намагаючись, з одного боку, послабити позиції Володимира Зеленського, використовуючи для цього питання, які можуть спровокувати дестабілізацію політичної ситуації в країні, а з іншого – позбавляючи українське правосуддя прямих доказів і свідків участі російських спецслужб в організації злочинів і терактів на території України. Проте, після реалізації першого етапу обміну, українська сторона продовжила активний діалог з цього питання з Росією і представниками самопроголошених республік.
31 грудня, президенти Володимир Зеленський і Володимир Путін у телефонній розмові
домовилися про негайне узгодження списків чергового етапу обміну полоненими, в тому числі і кримчан, які перебувають в Криму і на території Росії, і росіян, утримуваних в Україні. Для реалізації цих домовленостей в Офісі президента була створена робоча група з питань безвісно зниклих на Донбасі, а також військових і цивільних заручників. Під час першої зустрічі членів групи, обговорювалося підготовлений Офісом президента проект закону “Про соціальний і правовий захист осіб, позбавлених волі в результаті збройної агресії проти України”, який найближчим часом планують внести до Верховної Ради як невідкладний. За словами Зеленського, переговори з обміну йдуть по двох напрямках – в Мінську в рамках Тристоронньої контактної групи щодо осіб, які перебувають в Л/ДНР, а також з Росією, де більшість заручників – кримські татари.
Незважаючи на оптимістичні очікування української сторони, “омбудсмен ДНР” Дарина Морозова 3 лютого заявила російським ЗМІ, що обмін полоненими з Україною за формулою “Всіх на всіх” неможливий до повного завершення бойових дій. За її словами, в Україні нібито тривають нові затримання, тому в ДНР виключають можливість використання формули “всіх на всіх” до того моменту, поки не з’явиться закон про амністію учасників незаконних збройних формувань. При цьому Морозова додала, що обміни між сторонами продовжиться, однак їх умови поки залишаються предметом обговорення.
Очевидно, що Кремль і підконтрольні РФ представники самопроголошених республік, намагаються домогтися максимальних поступок з боку Києва використовуючи утримуваних осіб в якості інструменту політичного тиску на президента Зеленського і експлуатуючи його обіцянки про звільнення всіх незаконно утримуваних громадян України. Таким чином Путін буде нав’язувати Україні свій порядок денний. Виходячи з того, що повернення утримуваних осіб є пріоритетом президента, можна очікувати, що обміни полоненими продовжаться, а українська влада буде змушеною йти на поступки з низки питань, що стосуються реінтеграції Донбасу. Головним питанням у цьому порядку денному залишається статус Донбасу.
Статус Донбасу
Після переговорів в Парижі Володимир Зеленський заявив, що до кінця року Україна не встигне затвердити і погодити в тристоронній контактній групі в Мінську новий закон про особливий статус Донбасу. А оскільки в комюніке, затвердженому лідерами України, РФ, Франції і Німеччини, сторони узгодили необхідність досягнення домовленостей “з усіх правових аспектів особливого порядку місцевого самоврядування з метою його функціонування на постійній основі”, було прийнято рішення продовжити діючий закон. Відповідно 12 грудня 2019 року, Верховна Рада України 320 голосами продовжила на рік – до 31 грудня 2020 року дію тимчасового закону про особливий статусі ОРДЛО, перша редакція якого була прийнята ще у вересні 2014 року терміном на 3 роки.
Нагадаємо, що спочатку цей закон був затверджений як тимчасовий особливий порядок на Донбасі, що мав діяти три роки. Однак особливий статус вступав в силу тільки “Після виконання всіх умов, … що стосуються виведення всіх незаконних збройних формувань, їх військової техніки, а також бойовиків і найманців з території України”. Через те, що Росія і влади Л/ДНР не дотримувалися виконання Мінських угод, особливий статус на Донбасі практично не був імплементований. До сих пір, Мінські угоди (включаючи Комплекс заходів, прийнятий в лютому 2015 року) залишаються єдиним затвердженим мирним планом по Донбасу. Оскільки його реалізація затяглася на роки, Верховна Рада вже двічі (в 2017-2018 роках) продовжувала дію цього закону на рік.
На брифінгу українським ЗМІ в Парижі 10 грудня Зеленський заявив: “Нам легше зараз продовжити цей закон і потім пізніше внести формулу Штайнмайера бачачи певні кроки з іншого боку, що ми наближаємося до деескалації, а ніж приймати новий закон”. Як пізніше зазначив перший заступник голови фракції “Слуга народу” Олександр Корнієнко, продовження дії вищезгаданого закону на один рік – це компромісна позиція, яка дозволяє команді Зеленського отримати час для підготовки нового варіанту закону. У президентській фракції прекрасно розуміють, що настільки чутливі для суспільства рішення не можна приймати в поспіху і без належних обговорень, оскільки це загрожує серйозними політичними наслідками.
Зокрема, своєрідним каменем спотикання може стати імплементація “формули Штайнмайера”, яка, на думку російської сторони, повинна бути прописана в конституції України, а, на думку української – бути лише частиною нового закону про особливий статус ОРДЛО. Більш того, в команді Зеленського вважають, що і новий закон про особливий статус, і “формула Штайнмайера”, яка повинна бути його частиною, можуть бути імплементовані в українське законодавство тільки в тому випадку, якщо Росія виконує взяті на себе зобов’язання, зокрема, зможе забезпечити повне припинення вогню і обмін полоненими за схемою “всіх на всіх”. За словами голови фракції “Слуга народу” Давида Арахамія за написання нового закону про статус Донбасу депутати візьмуться не раніше березня-квітня, коли повинна відбутися чергова зустріч нормандської четвірки.
Примітно, що відразу після саміту в Парижі Зеленський почав говорити про необхідність перегляду тексту Мінських угод, зокрема, черговості виконання окремих пунктів. А 23 січня 2020 року під час зустрічі ТКГ в Мінську українська сторона запропонувала нову послідовність, що передбачає наступний порядок:
- Роззброєння незаконних збройних формувань на Донбасі;
- Встановлення режиму повної тиші;
- Виведення всіх незаконних збройних формувань з території України;
- Встановлення українського контролю над східним кордоном;
- Проведення виборів.
Логіка цієї пропозиції така – Україна готова провести місцеві вибори на території ОРДЛО, створивши умови для вступу в силу закону про особливий статус, тільки в тому випадку, якщо Росія забезпечить роззброєння незаконних збройних формувань і повернення контролю над східним кордоном.
У відповідь на пропозиції української сторони Путін під час прес-конференції 19 грудня 2019 року заявив, що його насторожила заява президента України про можливий перегляд Мінських домовленостей. На думку президента Росії, перегляд документа може привести ситуацію на Донбасі в “глухий кут”. Путін наполягає, що ключем Мінських угод є закон про особливий статус Донбасу, який повинен бути імплементований в конституцію України. До речі, джерела українських журналістів вказують, що в первинному варіанті паризького комюніке, на якому наполягали представники Франції, Німеччини і Росії, йшлося про запровадження “особливого статусу” на постійній основі шляхом внесення змін до Конституції України. Однак Зеленському вдалося переконати партнерів, що ця пропозиція може спровокувати в Україні чергову революцію. В результаті, в підсумковому документі було закріплено формулювання, яка дає Києву можливості для політичного маневру.
По всій видимості, російська сторона і далі буде вимагати закріплення в конституції особливого статусу Донбасу, оскільки ця мета є для Кремля стратегічною. У команді Зеленського розуміють ці наміри. Саме тому під час підсумкової прес-конференції в Парижі, Зеленський заявив, що питання про федералізацію є однією з “червоних ліній”, які Україна перейти не готова. Судячи з усього, команда Зеленського спробує відкласти вирішення питання про особливий статус, а продовження діючого закону служило саме цій меті. Тим часом, Київ намагатиметься запропонувати Москві альтернативні варіанти політичних угод, прикладом яких можна вважати вирішення питання про транзит російського газу з використанням української ГТС, яке відбулося після саміту в Парижі під час особистої зустрічі Зеленського з Путіним.
У майбутньому новий закон про особливий статус Донбасу, в який буде імплементована “Формула Штайнмайера”, крім питань, пов’язаних з особливостями здійснення місцевого самоврядування, може містити гарантії використання російської мови, амністії, а також ряд інших питань пов’язаних з реінтеграцією Донбасу, в яких українська сторона буде готова йти на поступки.
Що стосується інших питань, які увійшли до підсумкового комюніке Паризького саміту, то тут варто відзначити наступне. На сьогоднішній день питання про розробку нового плану розмінування територій, а також про нові ділянки розведення озброєнь знаходиться на розгляді ТКГ в Мінську. Останнє засідання, на якому розглядалися ці питання, відбулося 29 січня 2020 року. Однак в ході обговорення сторонам не вдалося узгодити ці питання. Поки що існує попередня домовленість про розведенні в районі КПВВ «Гнутове». Однак, за словами, представниці з боку ДНР Наталії Никонорова бачення сторонами координат ділянок для розведення в цій локації “значно відрізняються”. Тим часом, за даними звіту СММ ОБСЄ за січень 2020 року в районі конфлікту сконцентрована велика кількість боєприпасів, що викликало загибель 7 осіб.
Ще одним пунктом угод було розширення мандата СММ ОБСЄ, проте не дивлячись на домовленості, за даними звіту місії тільки за січень 2020 року свобода їх пересувань обмежувалася 56 раз на територіях, які контролюють представники самопроголошених республік. Таким чином, можна стверджувати, що і цей пункт угод, на даний момент також не виконано.
Події після саміту в Парижі демонструють, що Росія прагне інституціоналізувати свій вплив на ситуацію в Україні, діючи на різних майданчиках. Так на сайті Мюнхенській конференції з безпеки, що проходила 14-16 лютого, з’явився одіозний документ «12 кроків до більшої безпеки України та на євроатлантичному просторі». Серед іншого в документі пропонується поступове пом’якшення санкцій проти РФ, створення на Донбасі зони вільної торгівлі, як з ЄС так і з РФ, а також ревізія національної ідентичності України. Такими кроками Москва розраховує нав’язати Україні і Заходу дискурс внутрішнього конфлікту і схилити Україну до стратегічним поступок. Цій меті служать також зустрічі в Нормандському форматі, на яких Путін, за рахунок незначних поступок, намагається схилити Зеленського до угод, які потенційно здатні дестабілізувати ситуацію в Україні.
Отже, прогресу у розбудові довірчих відносин між Києвом і Москвою не буде. У свою чергу Зеленський, беручи участь в переговорному процесі, намагається отримати політичні бонуси, демонструючи готовність до діалогу і акцентуючи увагу на прогресі в гуманітарних питаннях. При цьому, з кожним новим етапом переговорів Київ вибудовує свою позицію більш прагматично, часом повторюючи тези, які, в свою час, використовував Петро Порошенко.
Таким чином, за станом на середину лютого сторони досягли відчутних результатів тільки в питанні обміну полоненими. Всі інші питання поки залишаються предметом дискусій, в яких, судячи з усього, Москва і далі буде намагатися примусити Київ до прийняття російського варіанту досягнення миру. Навіть якщо під тиском РФ керівництво України і піде на поступки, їх навряд чи прийме українське суспільство. Щоб уникнути серйозного внутрішньої кризи в Україні, західні партнери України повинні усвідомити цю небезпеку і вести себе відповідально.
Внутрішні конфлікти в команді Зеленського
Досягнення миру на Донбасі є пріоритетом для Володимира Зеленського. Однак крім громадської опозиції на шляху можливого зближення з Москвою в оточенні президента України, а також у президентській фракції існують внутрішні конфлікти, що ускладнюють вироблення єдиної позиції по Донбасу. По-перше, ці конфлікти перешкоджають створенню чіткого алгоритму дій і загальної стратегії поведінки в переговорному процесі. По-друге, обмежують можливість виконання тих зобов’язань, які були досягнуті в Парижі.
Найбільш гострим конфліктом в цьому контексті була боротьба за вплив на Зеленського між главою Офісу президента Андрієм Богданом і радником президента з зовнішньополітичних питаннях Андрієм Єрмаком. Незважаючи на те, що сфери повноважень Богдана і Єрмака були розмежовані, між ними виник конфлікт, суть якого полягала в прагненні захистити Зеленського від впливу конкурента.
На думку оглядачів, конфлікт загострювали не тільки особливості темпераменту опонентів, а й відмінності в стилі ведення політики. Яскравим прикладом, таких відмінностей було ставлення до переговорного процесу з РФ. Єрмак, як відповідальний за зовнішньополітичні контакти, зумів налагодити пряму комунікацію з Москвою, організувати два етапи обміну полоненими і зустріч в Парижі, він прихильник компромісного рішення по Донбасу. Але для того, щоб втілити в життя домовленості з Москвою, Єрмаку була необхідна допомога Богдана, який відповідав за результативність голосувань в Раді за президентські ініціативи. У свою чергу, глава Офісу розумів, що підігруючи Єрмаку він тільки підсилює його вплив на Зеленського. Відповідно, Богдан свідомо саботував питання, які були пов’язані з виконанням досягнутих в Парижі угод.
Зокрема, за інформацією інсайдерів, саме пасивна позиція Богдана спровокувала ситуацію, коли в Раді двічі не вдалося отримати підтримку за президентський законопроект про децентралізацію, який включає в себе питання, пов’язані з наданням Донбасу особливого статусу. У відповідь на це мобілізацією голосів в Раді почав займатися Єрмак, що ще більше загострило протистояння, оскільки було розцінено Богданом, як посягання на простір його повноважень. В підсумку Богдан був звільнений з поста глави Офісу президента, а його місце зайняв Андрій Єрмак.
Це рішення було розцінено більшістю оглядачів, як знак того, що, по-перше, Зеленський готовий йти на поступки Москві, а по-друге, що відносини між президентом Україна і олігархом Ігорем Коломойським, креатурою якого був Богдан, помітно погіршилися. А це означає, що в майбутньому можливий тиск з боку Коломойського, який має власну групу депутатів у фракції “Слуга народу”, і раніше неодноразово використовував її для досягнення власних цілей.
Все це дозволяє припустити, що навіть в разі посилення впливу Єрмака на парламент, в зв’язку з його новою посадою, у Зеленського можуть виникати проблеми з прийняттям необхідних законів. Справа в тому, що протягом останніх місяців у фракції “Слуги народу “помітно виділилися кілька окремих груп, які намагаються вибудувати власну гру в парламенті. В першу чергу, мова йде про “групу Коломойського”, “групу Павлюка” і “групу Разумкова”. Загострення відносин з “групою Коломойського” є наслідком активного прагнення олігарха повернути собі активи, втрачені в результаті націоналізації “Приватбанку”, а також залучення одного з неформальних лідерів цієї групи – Олександра Дубинського – в організацію прослуховування телефону і медіа-атаки на прем’єра Гончарука. Варто очікувати, що Коломойський, втративши в особі Богдана можливості впливу на Зеленського, спробує продемонструвати свою значимість, а позиція депутатів, підконтрольних йому, в тому числі в питаннях, що стосуються врегулювання конфлікту на Донбасі, може бути ефективним інструментом реалізації цієї мети. Справа в тому, що навіть до загострення протистояння з Коломойським, Зеленському часто доводилося особисто переконувати депутатів “Слуги народу” в підтримці своїх ж законопроектів, оскільки фракція, яка налічує 248 депутатів, часом не могла зібрати необхідні 226 голосів.
Варто очікувати, що реалізація Паризьких угод, в першу чергу стосуються особливого статусу Донбасу, можуть стати серйозним випробуванням для президента. А існуючі в парламенті групи впливу, як у президентській фракції, так й інших, використовуватимуть внутрішні протиріччя в команді Зеленського для отримання політичних і економічних дивідендів.
Ставлення населення до виконання угод і потенціал для конкурентів Зеленського незважаючи на те, що продовження закону про “особливий статус Донбасу” вдалося проголосувати без проблем, можуть мати серйозні наслідки для президента. Раніше заяви Зеленського вже провокували масові протести в Україні, тому, щоб уникнути проблем в майбутньому, Зеленському варто дотримуватися як мінімум трьох принципів, щодо яких існує громадський консенсус в питанні миру на Донбасі.
По-перше, прагнення до миру не є безумовним. Як показують опитування громадської думки, лише 14% населення готові до миру “за всяку ціну”, а 58,5% вважають, що мир повинен бути досягнутий шляхом переговорів, але не “за всяку ціну”. По-друге, суспільство не готове до хворобливих політичних поступок. Наприклад, 56% громадян вважають «особливий статус» для Донбасу неприйнятним компромісом, а число людей, які не бажають розглядати відмову від членства в НАТО як компроміс для припинення конфлікту стабільно зростає. По-третє, більшість громадян (62%) вважає, що повернення Донбасу має відбутися на довоєнних умовах, без надання будь-яких преференцій цим територіям.
Москва свідомо наполягає на закріпленні в конституції України “особливого статусу Донбасу “, щоб дестабілізувати українське суспільство і спровокувати конфлікти між конкуруючими політичними силами. Наприклад, учасники Нормандського саміту намагалися знайти рішення і просунутися в організації місцевих виборів на Донбасі. Але результати опитувань однозначно свідчать, що проведення виборів на окупованому сході України на умовах, узгоджених з Л/ДНР, неприпустимо для 66% українців. І хоча Зеленський неодноразово заявляв, що місцеві вибори в ОРДЛО можуть бути проведені тільки за українським законодавством, на даному етапі незрозуміло, як це можливо здійснити на практиці без домовленості з лідерами Л/ДНР.
Показово, що під час спільної прес-конференції у Франції Путін також закликав до «повної амністії» для всіх учасників збройних формувань на Донбасі, ідею, яку відкидають 63% українців і яка, судячи з усього, стане предметом серйозної політичної дискусії всередині країни. В цілому, практично всі питання, які розглядаються в рамках переговорного процесу, очевидно, будуть провокувати в майбутньому гострі суспільні суперечки, служачи, з одного боку, майданчиком для критики Зеленського, а з іншого – механізмом нарощування електоральної підтримки його конкурентами.
Після впевненої перемоги на президентських і парламентських виборах, формування однопартійної більшості і уряду, Зеленський отримав статус домінуючого гравця в політичній системі. Однак місцеві вибори, які заплановані на жовтень 2020 року, судячи з усього, активізують опонентів Зеленського. Поступки на користь Росії, на тлі суспільного неприйняття здебільшого досягнутих угод, посилять позиції “Європейської солідарності”, “Батьківщини” і “Голосу” на Заході і в Центрі України. А можливі невдачі або протиріччя з російською стороною будуть використані такими партіями, як “Опозиційна платформа – За життя” або Партія Шарія, як майданчик для нарощування підтримки на Сході і Півдні. Хоча станом на лютий 2020 року Зеленського за різними опитуваннями підтримують від 49% до 59% громадян України, а за його партію готові проголосувати майже 48% виборців, що свідчить про зменшення його підтримки (ще в грудні 2019 року його підтримка становила 67%).
Ціна поступок для Зеленського і України
Соціологічні опитування показують, що зустріч в нормандському форматі в Парижі стала найбільш важливою міжнародною подією для українців. При цьому, від 44% до 54% українців вважають, що справи в країні йдуть у правильному напрямку (45% думають інакше), а 42% вірять в те, що в 2020 році на Донбасі буде відновлений мир. Ці дані свідчать про те, що у Зеленського поки що, зберігається громадська підтримка для реалізації реформ і досягнення миру на Донбасі. Головне питання, на яке поки що немає відповіді – як можливі поступки Зеленського будуть сприйняті суспільством і чи дозволить це конкурентам Зеленського мобілізувати проти нього серйозну підтримку.
Аналізуючи заяви президента України, його план з врегулювання конфлікту на Донбасі, так звана “формула Зеленського” полягати в наступному. Українська сторона буде рухатися в руслі Паризьких угод, пропонуючи плани щодо майбутніх точок розведення військ і озброєнь, розмінування територій, а також обміну полоненими. Так, на Мюнхенській конференції Зеленський запропонував ідею секторального розведення сил, згідно з якою лінія розмежування ділиться на сектори, а «перехід від одного сектора до наступного можливий тільки після того, як СММ ОБСЄ перевірить, що в секторі відсутні незаконні збройні формування», – зазначив Зеленський.
Паралельно, Андрій Єрмак разом зі своїм візаві з боку РФ Дмитром Козаком, погоджуватиме текст нового закону про особливий статус Донбасу і перспективи його інкорпорації до конституції України. В обмін на це, українська сторона буде вимагати від Москви згоди щодо нової послідовності виконання Мінських угод, де питання безпеки повинне передувати політичним.
Якщо Москва погодиться на такий варіант, Київ у відповідь на це може погодитися на прийняття нового закону про особливий статус з перспективою проведення місцевих виборів на території ОРДЛО разом з усією країною в жовтні 2020 року. При цьому ключовим умовою проведення виборів може бути передача контролю над кордоном України, або, як мінімум, міжнародного контингенту під егідою ООН або ОБСЄ.
Зокрема, Андрій Єрмак, під час свого першого брифінгу як глава Офісу президента 12 лютого, заявив, що Україна виконає всі угоди, досягнуті в Парижі, і готова йти на компроміс заради врегулювання конфлікту. Єрмак підкреслив, що українська сторона буде наполягати на перегляді Мінських угод, і що місцеві вибори на Донбасі будуть проведені тільки після того, як кордон опиниться під контролем Києва. При цьому, глава Офісу не виключив можливості зустрічі Зеленського з Путіним до наступного саміту в нормандському форматі. Можливо, під час цієї зустрічі і будуть узгоджені ключові питання щодо перегляду Мінських угод і досягнення нового механізму врегулювання конфлікту на Донбасі, який далі буде затверджений під час зустрічі “Нормандської четвірки”. Якщо ж Москва не погодиться на цей варіант, в команді Зеленського не виключають того, що конфлікт буде заморожений.
Реалізація, так званої “формули Зеленського” несе в собі масу ризиків, як для політичного майбутнього президента, так і стабільності України в цілому. Очевидно, що частина політичної еліти і більшість українського суспільства не готові піти на компроміси з Москвою. Однак обмежений політичний досвід Зеленського можуть підштовхнути його до прийняття програшного для України компромісу.
Реінтеграція Донбасу із закріпленим Конституцією особливим статусом може стати ефективним інструментом контролю Москви, як над внутрішньополітичним порядком денним України, так і долею її зближення з Заходом. Благі наміри досягнення миру на Донбасі є пасткою Кремля, вихід з якої ціною поступок РФ може привести не тільки до падіння популярності президента, але і обернуться розколом або навіть розпадом країни.
Таким чином:
- З шести пунктів угод на сьогоднішній день виконаний лише один, що стосується організації обміну полоненими. Інші питання залишаються предметом узгодження в рамках ТКГ в Мінську, проте відчутний прогрес в їх виконанні станом на середину лютого не був досягнутий.
- Ключовим питанням є закон про особливий статус Донбасу, положення якого, по думку російської сторони, повинні бути інкорпоровані в конституцію України.
- Поведінка російської сторони, а також представників Л/ДНР свідчить про те, що вони очікують від української сторони поступок, які нібито послужать сигналом для більш ефективної комунікації та досягнення політичного врегулювання конфлікту.
- Президент Зеленський зберігає достатній рівень суспільної підтримки (який, однак, зменшується), але має проблеми з координацією роботи власної фракції в парламенті, що може серйозно ускладнити прийняття політичних рішень, спрямованих на врегулювання конфлікту.
- Опитування демонструють, що прагнення до миру в суспільстві не є безумовним, а
більшість українців вважає, що повернення Донбасу в політико-правове поле має відбуватися на довоєнних умовах, без надання цим територіям особливого статусу. - Слід очікувати того, що під приводом поступок в гуманітарних питаннях, а також при сприянні західних партнерів, зацікавлених в пом’якшенні санкцій, російська сторона продовжить тиск на Зеленського, схиляючи його до надання Донбасу особливого статусу, в обмін на перегляд порядку виконання Мінських угод, яке є умовою української сторони.
- У свою чергу, надання Донбасу особливого статусу, навіть за умови передачі Києву контролю над східним кордоном і припинення вогню, не тільки загострить політичне протистояння всередині країни, надаючи конкурентам Зеленського шанс для посилення позицій, але і несе в собі ризики серйозної внутрішньополітичної дестабілізації України.
Михайло Мозоль