Уряд Дениса Шмигаля: “улюбленці” Єрмака, олігархів і досвідчені бюрократи
Кадрові ротації в оточенні Володимира Зеленського, які відбуваються впродовж останніх місяців, свідчить як мінімум про дві речі. По-перше, про спробу Зеленського зупинити падіння своєї популярності в умовах зростаючого структурного тиску (економічної рецесії, пандемії Covid-19 і незакінченої війни на Донбасі). Так, в лютому кількість громадян, які вважають, що країна рухається в неправильному напрямку, вперше перевищила кількість тих, хто думає інакше. По-друге, про продовження боротьби груп впливу в оточенні президента, найяскравішим проявом якої варто вважати віставку Андрія Богдана і призначення Андрія Єрмака на пост глави Офісу президента. Відповідно, новопризначений уряд Шмигаля, перебуваючи під системним впливом олігархічних груп і оточення президента, навряд чи зможе запропонувати структурні реформи і протистояти економічній кризі.
Кадрові перестановки в команді Зеленського з точки зору ключових політичних гравців
4 березня Верховна рада відправила Кабінет міністрів Гончарука у відставку і підтримала новий склад уряду на чолі з Денисом Шмигаль. До його складу увійшли тільки 15 міністрів, а чотири портфелі, незважаючи на старання команди Зеленського, залишилися вільними. При цьому 6-ть з 15-ти міністрів – Арсен Аваков, Михайло Федоров, Владислав Криклій, Денис малюська, Вадим Пристайко та Дмитро Кулеба – це члени Кабінету Гончарука, які зберегли посади в уряді Шмигаль.
Особистість Дениса Шмигаль стала відома громадськості після того, як він зробив карколомний кар’єрний ривок, змінивши посаду голови Івано-Франківської ОДА на портфель віце-прем’єр-міністра протягом першого півріччя президентства Зеленського. Депутат від “Європейської солідарності” Вікторія Сюмар, коментуючи призначення Шмигаля в Кабмін, написала в Facebook, що той за короткий термін став “улюбленцем Зеленського” і “має давні системні контакти з усіма великими фінансовими групами”. У президентській партії, Шмигаля називають справжнім кар’єристом, який володіє такими затребуваними у Зеленського рисами характеру, як комунікабельність і передбачуваність. “На посади віце-прем’єра він прекрасно ладнав з мерами і місцевою владою”, – заявив один з очільників “Слуги народу”, натякаючи на те, що у колишнього прем’єр-міністра Гончарука в комунікації з місцевими елітами були проблеми.
Шмигаль почав кар’єру в бізнесі в 90-их, і пройшов усі рівні управління, починаючи від звичайного менеджера середньої ланки і закінчуючи посадою заступника гендиректора компанії ДТЕК Західенерго, яка є структурним підрозділом корпорації ДТЕК, що належить олігархові Ринату Ахметову. До команди Зеленського він приєднався в липні 2019 року, ставши кандидатом на посаду голови Львівської ОДА. Однак тодішній глава Офісу президента Андрій Богдан, виступив проти призначення Шмигаль на цю посаду, побоюючись того, що це посилить вплив місцевих еліт, які на його думку, були прихильниками колишнього президента Порошенка. Однак від послуг такого досвідченого менеджера в команді Зеленського відмовлятися не стали і призначили його на аналогічну посаду в Івано-Франківську область. Добре зарекомендувавши себе на цій посаді, Шмигаль спочатку потрапив до Кабміну, а згодом – на посаду прем’єр-міністра.
Що стосується зв’язків Шмигаля з українськими олігархами, то крім того, що він 2 роки працював на керівних посадах в компанії Ріната Ахметова, що само собою підштовхує на роздуми про наявність системних контактів, прем’єр-міністра також пов’язують з соратником олігарха Ігоря Коломойського, а нині неформальним лідером депутатського об’єднання “За майбутнє” Ігорем Палицею. Оглядачі відзначають, що Коломойський просував на посаду нового прем’єра Сергія Тігіпка, якого в команді Зеленського розглядали в якості претендента на цю посаду, однак призначенням Шмигаля теж залишився задоволений.
Віце-прем’єр і міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков прийшов в команду Зеленського у вересні 2019 року (у якості члена ТКГ в Мінську) і протягом досить короткого періоду часу завоював довіру і авторитет, що дозволило йому, не займаючи жодної державної посади, брати участь в переговорах в нормандському форматі в Парижі.
Політичну кар’єру Резніков побудував в коридорах київської влади. Він двічі обирався депутатом Київради: у 2008 році – від партії “Європейська Україна” Миколи Катеринчука, в 2014 році – від УДАРу Віталія Кличка. З подачі мера Києва Віталія Кличка став заступником міського голови – секретарем Київської міськради (червень 2014 – грудень 2015), а з квітня 2016 року по вересень 2018 року працював заступником голови Київської міської державної адміністрації, головою якої також є Кличко. Тривалий політичний зв’язок Рєзнікова з Віталієм Кличком, якому за інформацією оглядачів вдалося налагодити ефективну комунікацію з чинним главою Офісу президента Андрієм Єрмаком під час конфлікту з Андрієм Богданом, судячи з усього свідчить про те, що Рєзнікова можна вважати креатурою Єрмака. У Кабміні Резніков буде займатися питаннями, які пов’язані з ОРДЛО і реінтеграцією Донбасу, а це, як відомо, одна з тих проблем, які знаходяться в зоні відповідальності глави Офісу.
Міністр оборони Андрій Таран, за інформацією оглядачів, також є креатурою голови Офісу президента Андрія Єрмака. Всю професійну кар’єру Таран присвятив службі в армії, однак після виходу на пенсію почав займатися політикою. Під час виборчої кампанії 2019 року він очолював передвиборчий штаб кандидата в президенти Ігоря Смешка, а також брав участь у парламентській кампанії в якості кандидата від партії Смешка “Сила і честь”. Джерело з оточення Смешка стверджує, що балотуватися в президенти йому запропонував Леонід Кучма та Євген Марчук, а медійну підтримку надавав Віктор Медведчук. Виходячи з цього, можна припустити, що призначення Тарана може бути політичним компромісом між Андрієм Єрмаком і лідером “Опозиційної платформи – За життя” Віктором Медведчуком. Принаймні, під час звільнення з посади генерального прокурора Руслана Рябошапки фракція “Опозиційної платформи – За життя” надала президентській фракції підтримку, без якої достатню кількість голосів за звільнення Рябошапки не вдалося б зібрати. Крім того, у Єрмака і Медведчука подібні погляди на питання врегулювання конфлікту на Донбасі, в якому обидва виступають за політичні поступки на користь Росії. У цьому контексті Таран, як компромісна фігура дуже зручний обом, оскільки може виконувати політичні домовленості досягнуті між учасниками переговорів з боку Києва і Москви.
Ще один міністр, якого відносять до орбіти глави Офісу Єрмака – міністр спорту Вадим Гутцайт. Гутцайт – колишній спортсмен, а з 2018 року – директор Департаменту молоді та спорту Київської міської державної адміністрації, що знаходиться під керівництвом Віталія Кличка. Приєднався до команди Зеленського влітку 2019 року, коли був включений в список партії “Слуга народу” на парламентських виборах, під “прохідним” 81 номером. Однак після того, як в ЗМІ були оприлюднені скандальні моменти його біографії, Гутцайт відмовився від місця в списку, пославшись на те, що парламентська робота його не цікавить. При цьому, в 5-м і 6-му скликанні Верховної Ради Гутцайт працював в парламенті в якості помічником у депутата від «Партії регіонів» Ельбруса Тедеєва. Примітно, що той же період помічником Тедеєва був також нинішній глава Офісу президента Андрій Єрмак. Виходячи з цього, оглядачів припускають, що Гутцайт зайшов в новий уряд при безпосередній участі Єрмака.
Міністр розвитку громад і територій Олексій Чернишов приєднався до команди Зеленського в кінці жовтня 2019 року, коли отримав посаду голови Київської обласної державної адміністрації. До цього він багато років працював в будівельному бізнесі, а також займався інвестиційними проектами. Очолити Київську ОДА, за його словами, йому запропонував заступник голови Офісу президента Сергій Трофимов, який відповідає за регіональну політику. Колишній журналіст-розслідувач Сергій Лещенко стверджує, що Чернишов пов’язаний з бізнесменом і депутатом від “Опозиційною платформи – За життя” Олександром Фельдманом, а також олігархом Ігорем Коломойський, який нібито схвалив його призначення на цю посаду.
У категорію досвідчених бюрократів без чіткої приналежності до будь-якого політичного угрупування можна віднести міністра соціальної політики Марину Лазебну і міністра у справах ветеранів Сергія Бесараба.
Міністр соціальної політики Марина Лазебна багато років працювала в структурі виконавчої влади, зокрема, в період президентства Віктора Януковича очолювала Департамент праці та зайнятості міністерства соціальної політики, а також Державну службу зайнятості в 2013 році. У 2019 вона виграла конкурс на посаду глави Державної соціальної служби України ще при уряді Володимира Гройсмана, проте незабаром була звільнена з цієї посади новопризначеним прем’єром Олексієм Гончаруком. Судячи з усього, Лазебная була призначена на посаду в зв’язку з великим досвідом роботи, так як її зв’язків з групами впливу виявити не вдалося.
Міністр у справах ветеранів Сергій Бессараб є кадровим військовослужбовцям, якій пройшов кар’єрний шлях від курсанта Київського військового училища до заступника начальника Генштабу збройних сил України та командувача антитерористичної операцією на Донбасі. Журналісти звертають увагу, що Бессараб може бути причетний до закупівель рацій для силових структур і армії за завищеною ціною, яка розслідується детективами Національного антикорупційного бюро України. При цьому явних зв’язків з групами впливу в оточенні президента у Бесараба ми не виявили.
Міністра Кабінету міністрів Олега Немчінова, як і міністра розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігоря Петрашко можна віднести до орбіти впливу Дениса Шмигаля, у зв’язку з тим, що обидва міністри пов’язані з прем’єром спільним досвідом навчання і роботи.
Міністр Кабінету міністрів Олег Немчінов земляк прем’єра Дениса Шмигаль. Крім того, він працював у регіональних управліннях Міністерства доходів і зборів в Львівській області в той же час, коли там працював і Шмигаль, що підштовхує до роздумів про те, що призначення Немчінова відбулося за протекцією прем’єр-міністра, який зробив головою секретаріату Кабміну свого колишнього підлеглого.
17 березня Верховна рада підтримала призначення на посаду міністра розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства однокурсника Дениса Шмигаль Ігоря Петрашка. Петрашко, мабуть, найменш відомий з усіх міністрів нового уряду Шмигаль, оскільки раніше не займав жодної державної посади. Незважаючи на це, його професійна і ділова біографія – дуже насичена. До переходу на посаду міністра, Петрашко пройшов довгий кар’єрний шлях в різних комерційних компаніях, починаючи від ролі консультанта в енергетичній компанії і закінчуючи посадою заступника генерального директора в агрохолдингу “UkrLandFarming” олігарха Олега Бахматюка. Судячи з усього, призначення Петрашка стало наслідком поєднання кількох факторів: “кадрового голоду” в команді Зеленського, його досвіду роботи в аграрному секторі і загальної обізнаності та наявності контактів в середовищі підприємців, а також особистого знайомства з прем’єр-міністром. Виходячи з цього, ми вважаємо, що Петрашка, як і Немчінова, можна віднести до орбіти прем’єр-міністра Шмигаля.
30 березня під час позачергового засідання парламенту двоє міністрів уряду Шмигаль, які були призначені на посади 4 березня, пішли у відставку, а їх місце зайняли нові люди. Зокрема, пост міністра фінансів замість Ігоря Уманського зайняв Сергій Марченко, а міністра охорони здоров’я – Максим Степанов замість Іллі Ємця.
Ігор Уманський був одним з небагатьох міністрів уряду Шмигаль, ім’я якого стало відомо громадськості за кілька днів до його призначення 4 березня. За інформацією журналістів, його кандидатура була особисто узгоджена президентом Зеленським з членами фракції “Слуги народу” і заперечень з боку депутатів не викликала. Уманський, у порівнянні з іншими міністрами в уряді Шмигаля, володів значним досвідом державної діяльності, оскільки працював у виконавчій вертикалі, починаючи від президента Леоніда Кучми і закінчуючи Петром Порошенко. У зв’язку з цим, окремі журналісти навіть називали його “людиною Порошенка”.
Замість Уманського посаду міністра фінансів зайняв Сергій Марченко, який раніше пройшов співбесіду на цю посаду в Офісі президента. Марченко, як і Уманський, має досвід роботи в Міністерстві фінансів – в 2016-18 роках він працював заступником міністра, а в 2018-2019 роках був заступником голови Адміністрації п’ятого президента Петра Порошенка. Що свідчить про те, що в уряді Шмигаля пост міністра фінансів, незалежно від прізвищ міністрів, фактично знаходиться під контролем людей, які працювали з попереднім президентом Петром Порошенка.
Призначення міністра охорони здоров’я Іллі Ємця, який також покинув пост 30 березня, за інформацією журналістів лобіював глава комітету охорони здоров’я ВРУ, депутат від партії “Слуга народу” – Михайло Радуцький. Судячи з усього, позитивне рішення на користь кандидатури Ємця, багато в чому, було продиктовано бажанням Офісу президента призначити на цю посаду людину з досвідом роботи в міністерстві, в зв’язку з насувається епідемією коронавируса і необхідністю оперативного вирішення майбутніх проблем. Справа в тому, що Ілля Ємець вже одного разу працював міністром охорони здоров’я в уряді Миколи Азарова з грудня 2010 року по травень 2011-го. До команди Зеленського він приєднався в лютому 2020 року, коли став членом тимчасової робочої групи з питань реформування системи охорони здоров’я. Відставка Ємця, за словами Сергія Лещенка, може бути пов’язана з кількома гучними скандалами, в які міністру вдалося потрапити на протязі 3-х тижнів перебування на посаді, а також його незадовільною роботою з протидії епідемії коронавірусу.
Що стосується Максима Степанова, який змінив Ємця на посаді міністра охорони здоров’я, то його називають креатурою Ігоря Коломойського, який давно лобіював Степанова на цю посаду. За інформацією Сергія Лещенка, Максимов претендував на посаду міністра охорони здоров’я ще в серпні 2019 року, коли формувався кабінет Гончарука, і вже тоді його кандидатуру підтримував Ігор Коломойський і його політичний союзник, міністр МВС Арсен Аваков. Цього разу окрім підтримки олігарха, призначення Максимова також схвалив глава Офісу Андрій Єрмак. Судячи з усього, саме спільна підтримка Максимова з боку Єрмака і Коломойського і стала запорукою успіху цього разу.
Що стосується тих шести міністрів, які зберегли свої посади і перейшли працювати в уряд Шмигаля, то ситуація з ними виглядає наступним чином.
Арсен Аваков, якого Зеленський в серпні 2019 року називав “тимчасовим” міністром і обіцяв змінити протягом першого півріччя роботи уряду Гончарука, не тільки зберіг посаду, а й продовжує нарощувати вплив. Завдяки тому, що Авакову вдалося побудувати чітку і порівняно ефективну вертикаль в Міністерстві внутрішніх справ, а також за політичної підтримки олігарха Ігоря Коломойського, на сьогодні міністр МВС перетворився на головного гаранта стабільності правління Зеленського, якому під силу впоратися і з вуличною активністю праворадикальних організацій, і громадськими заворушеннями в регіонах .
Оглядачі відзначають, що Аваков зумів побудувати добрі стосунки як з першим помічником президента Сергієм Шефіром, якого в оточенні Зеленського називають не інакше, як “совістю президента“, так і з главою Офісу Андрієм Єрмаком, який сьогодні грає першу скрипку в процесі прийняття рішень в команді Зеленського. До речі, в орбіту впливу Авакова входить і міністр інфраструктури Владислав Криклій, якому, як і міністру МВС, вдалося зберегти свій пост, незважаючи на переформатування уряду.
Таким чином, Арсен Аваков сьогодні є одним з найбільш впливових міністрів, який в умовах протидії епідемії коронавірусу, очевидно, буде нарощувати свій вплив і владу.
Що стосується ротації, яка відбулася між віце-прем’єром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитром Кулебою і міністром закордонних справ Вадимом Пристайко, які формально обмінялися своїми посадами і в новому форматі перейшли в уряд Шмигаля, то тут ситуація виглядає наступним чином. Справа в тому, що між Вадимом Пристайко та Андрієм Єрмаком існує тривалий світоглядний конфлікт, причиною якого є розбіжності у стилі ведення переговорів з партнерами та механізмах прийняття рішень у зовнішньополітичних питаннях. Пристайко, як кадровий дипломат, виступає за побудову публічної комунікації з допомогою офіційних каналів. Натомість Єрмак вважає більш ефективними неформальні переговори і домовленості. Після того, як Єрмак очолив Офіс президента, було прийнято рішення врегулювати цей конфлікт шляхом кадрової ротації. Формально, Пристайка підвищили на посаді, віддавши під його контроль питання європейської і євроатлантичної інтеграції, а міністром МЗС, в компетенції якого знаходяться питання пов’язані з конфліктом на Донбасі, передали під керівництво Кулебі, з яким у Єрмака немає розбіжностей.
Ще 2 міністри – Михайло Федоров і Денис Малюська зберегли свої посади у зв’язку з тим, що до роботи їх відомств у Офісу президента не було претензій, а комунікація між главою Офісу Єрмаком і керівниками цих міністерств здійснюється відповідним чином і задовольняє обидві сторони.
Підсумки
Підсумовуючи аналіз процесів перезавантаження виконавчої вертикалі, варто відзначити наступне:
- процес переформатування виконавчої вертикалі відбувся у зв’язку зі зміною глави Офісу президента, і спрямований на формалізацію впливу Андрія Єрмака на політичні процеси в країні;
- стратегія Єрмака спрямована на те, щоб вибудувати взаємовигідні відносини з олігархами і ключовими політичними гравцями, з метою забезпечення економічної і політичної стабільності;
- одним з тих політичних гравців, які в умовах переформатування уряду вдалося посилити свій вплив став міністр МВС Арсен Аваков;
- очікується, що подальші кадрові зміни в команді Зеленського будуть залежати від ступеня впливу епідемії коронавірусу на економічну і політичну стабільність.
Автор: Михайло Мозоль