Книжка французького соціолога Мішеля В’євйорки має на меті відновити довіру до універсальних цінностей та сенсів, які допоможуть зрозуміти глобальний світ. В’євйорка зауважує, що сучасна людина немовби живе в суспільстві без майбутнього, затисненому в лещатах цинізму ринку, а довкола панують лише несправедливість і нерівність. Це відчуття підсилюють загроза тероризму, соціяльна радикалізація, відсутність дієвих осіб, здатних структурувати сенс та запропонувати нові орієнтири. Держава та політики, зациклені на мантрі про безпеку, контролі за інтернетом або ж на ідеях республіканства чи абстрактного універсалізму, не здатні винайти нові дискурси й запропонувати нові проєкти. Крім того, деякі мислителі переконують нас, що віднині все стає невиразним та беззмістовним, а люди та об’єкти перетворилися на щось одноразове й узаємозамінне.
На думку В’євйорки, не варто потрапляти у пастку відчаю. Історія є тим, що з нею творять люди. А тому потрібно винести на обговорення мету і проєкти, які можуть мобілізувати людей і дати їм відчуття належности до одного людства. Це дасть змогу відродити цінності солідарности, колективної відповідальности, поступу. Місію обговорення цих проблем мають узяти на себе гуманітарні та суспільні науки, а дослідники — відважитися на узагальнення та продемонструвати зацікавлення проблемами свого часу.
В’євйорка виступає на захист універсалізму, намагається переосмислити його, а тому спершу досліджує основні закиди на його адресу. Зауважує, що класичний універсалізм, який постав в епоху Просвітництва, від кінця 1960-х років атакували з двох фронтів. З одного боку, критика стосувалася науки та ідеї проґресу. А з другого — спиралася на зростання окремішніх ідентичностей та націоналістичних реакцій. Зокрема, критика універсалізму проявилася в тому, що в 1960–1970-х роках гуманітарні та соціяльні науки охопив релятивізм, а американський функціоналізм переживав занепад. Деколонізація та входження в «постколоніяльну еру», а згодом глобалізація піддали сумніву концепцію, яку Захід мав щодо себе та своїх цінностей, а також щодо їх застосування або накидання всьому світові.
В’євйорка переконує, що вагому роль для реконструкції універсальних цінностей має відіграти наука, тож аналізує її статус з огляду на ризики та виклики, породжені сучасністю. Автор закликає конструктивно протистояти їм, перетворюючи страхи і невпевненість на дискусії та розмірковування. Це дасть змогу перевиробити універсалізм на основі повернення довіри до розуму та науки, а також оновлення методів і дійсних способів організації та поширення знання.
Але в цьому процесі важлива не лише наука. На думку В’євйорки, мислити місце релігій, ідентичностей та емоцій так само важливо, якщо ми бажаємо, щоб сучасні суспільства змогли спроєктувати себе в майбутнє, замість того, щоб зависнути в ностальгії за минулим. У цьому контексті автор звертається до теми мультикультуралізму, зауважуючи, що ми не зможемо зрозуміти життєвість позиціонування на його користь, якщо не цікавитимемося політичними, гуманітарними або інтелектуальними дієвими особами, які бажали визнання своїх вимог, відмовляючись наслідувати відхилення в бік позицій релятивізму та сепаратизму. В’євйорка ставить питання про те, як у сучасному світі трансформуються публічна і приватна сфери.
Аналіз проблем сучасности змушує замислитися про те, що значить бути інтелектуалом сьогодні і яким постає суб’єкт у глобальну епоху. Щодо другого В’євйорка пропонує поняття гіпер-суб’єкта (коли соціяльні, економічні, культурні умови не дають можливости стати дієвою особою), не-суб’єкта (охоплює людську дію, де дієва особа не відповідальна за те, що робить), анти-суб’єкта (відсилає до свідомого заперечення Іншого). Пошук сенсу спонукає автора задуматися про проблеми пам’яті й насильства.
В останній частині книжки він розглядає шляхи повернення до сенсу. Тут проаналізовано межі втрати сенсу в роботі, сучасне ставлення до праці та проблеми безробіття, нові шляхи виходу з бідности, сучасні рухи й антирухи. Автор наголошує, що гуманітарні та соціяльні науки можуть зробити внесок у відновлення сенсу у світі, цікавлячись колективною дією, змаганнями та конфліктами. А тому й сам він у книжці передусім ставить за мету розвинути когерентний, конструктивний підхід, здатний висвітлити конкретні проблеми, пов’язані з відсутністю чи втратою сенсу.
Автор: Дмитро Шевчук
Опубліковано на сайті “Критика”
- 0 Comments
- Дмитро Шевчук
- Мішель В’євйорка
- Рецензія