loader
banner

Місцеві вибори в Україні відбувалися за нової виборчої системи та в умовах нового адміністративного поділу. 25 жовтня 2020 року виборці голосували за кандидатів в депутати рад всіх рівнів місцевого самоврядування і за кандидатів у голови територіальних громад. Повторне голосування за кандидатів на посаду міського голови, які не здобули перемогу в першому турі, були призначені на 15 листопада, 22 листопада, 29 листопада та 6 грудня. Нові повноваження та додаткові фінансові ресурси збільшили роль місцевого самоврядування в політичному житті країни. Тоді як суттєве зменшення кількості місцевих рад, запровадження пропорційної системи із гнучкими списками та введення 40% гендерної квоти у списках кандидатів створили чергові випробування для політичної системи.

Виборча система.

У липні 2020 року Верховна Рада України внесла інституційні зміни в частині територіальної організації влади та функціонування виборчої системи. Новий адміністративно-територіальний поділ в Україні не лише зменшив кількість адміністративних одиниць, а й суттєво зменшив кількість місцевих депутатів, оскільки було утворено 1470 територіальних громад, окрім окупованої території Криму, а також ліквідовано 490 районів та утворено 136 нових районів. У порівнянні з попередніми місцевими виборами 2015 року кількість мандатів до органів місцевого самоврядування зменшилася на 78%. В свою чергу це спричинило до більш інтенсивної конкуренції між кандидатами й партіями, оскільки зросла вага мандату і політичні актори це добре усвідомили. Наприклад до рад, де вибори проводилися за пропорційною виборчою системою, на один мандат претендувало 9 кандидатів, що на 18% більше у порівнянні з минулими виборами восени 2015 року (співвідношення було 1 до 7).
За новим Виборчим кодексом, прийнятим практично за три місяці до місцевих виборів, передбачалася низка нововведень. Основна відмінність стосувалася тих громад в яких вибори пройдуть за мажоритарною чи пропорційною виборчою системою із гнучкими списками. Поріг для пропорційних партійних виборів було понижено від 90 тисяч виборців до 10 тисяч. Таким чином у громадах понад 10 тисяч виборців ключову роль відігравали політичні партії, оскільки самовисування збереглося тільки у містах і селищах з кількістю виборців до 10 тисяч. Водночас нововведена пропорційна система із гнучкими списками додала більше ваги партіям впливати не те, хто пройде до ради, аніж виборцям. Причиною цього явища є законодавча норма про 25% від виборчої квоти, без подолання якої кандидат не зможе «поліпшити» своє місце у списку. В іншому випадку партійний список залишиться таким, яким його сформувала партія від початку виборчих перегонів. Складна система підрахунку голосів враховує місце кандидата, як в окружному так і в загальнопартійному списках. Таким чином, часто кандидатами ставали депутати, які здобули мандати у порядку, визначеному партією, не подолавши при цьому навіть виборчої квоти. Більше того виборча система гарантує депутатство кандидатам, які розташувались на перших позиціях у загальнопартійних списках, за умови подолання їхньою партією виборчого бар’єру. Додало організаційних та кадрових проблем політичним партіям дотримання 40% гендерної квоти, яка передбачає, що двоє з кандидатів в кожній п’ятірці списку повинні бути іншої статі. Відтак політична партія повинна була висувати не менш ніж 5 кандидатів плюс перший номер у списку в кожному виборчому окрузі. Наприклад, у змаганні за мандати в середньостатистичній міській раді з кількістю 42 депутати, партії потрібно висунути щонайменше 26 кандидатів, з яких не менш як 10 жінок. Практика показала, що партії не були готові до такого процесу висунення кандидатів, що вчергове засвідчило про низький рівень внутрішньопартійної демократії. Політичні партії скористалися недосконалістю законодавства, яке передбачає дотримання гендерних квот на етапі висунення кандидатів, а не їх реєстрації. Тому не усі кандидати, яких партії затвердили на партійних з’їздах, потрапляли до виборчих бюлетенів.

Передвиборча кампанія.

На перебіг передвиборчої кампанії впливали щонайменше два основні чинники, які пов’язані з проведенням виборів в умовах пандемії та недосконалістю Виборчого кодексу. Увесь процес передвиборчої кампанії проходив в умовах незавершених дискусій щодо можливості проведення місцевих виборів в залежності від епідеміологічної ситуації. Жоден суб’єкт виборчого процесу не був до кінця впевненим в тому чи вибори відбудуться. В свою чергу Центральна виборча комісія (ЦВК) намагалася проводити активну інформаційну кампанію з роз’яснення виборчих процедур. Однак, брак дискусії серед членів ЦВК спричинило до прийняття неоднозначних рішень щодо форм виборчих бюлетенів та особливостей зазначення у них порядкових номерів кандидатів, які балотуються за пропорційною системою. Проблема полягала в тому, що ЦВК на початку своїх просвітницьких кампаній інформувала виборців про використання в бюлетенях цифри “нуль” (0) перед цифрами від 1 до 9, але згодом вирішила що у бюлетенях кандидати зазначатимуться у форматі цілих чисел (без зазначення цифри “0” перед номерами від 1 до 9). Проте в день голосування виборці отримали бюлетені в яких було передбачено саме дві комірки для проставлення порядкових номерів кандидатів. Як наслідок кількість недійсних бюлетенів збільшилась у порівнянні з попередніми виборами. Більше того, недійсними вважались бюлетені без позначки за партію, проте дійсними вважались ті, що були лише з позначкою за партію.
Одним з найбільш проблемних етапів у передвиборчій кампанії став процес висування та реєстрації кандидатів на місцевих виборах. Користуючись недосконалістю законодавчих вимог, політичні партії вносили зміни до виборчих списків вже після їх остаточного затвердження, посилаючись на виправлення помилок і неточностей у документах кандидатів. Проблема з численними замінами членів виборчих комісій залишається актуальною. Склад обласних, районних та міських територіальних виборчих комісій оновився на понад 40% від початково сформованого, що в свою чергу має потенційний вплив на процес підрахунку голосів та встановлення результатів голосування. Описана проблема потребує вирішення шляхом формування професійних членів виборчих комісій.
Найбільш виразною особливістю передвиборчої кампанії стала масова агітація в соціальних мережах та Інтернеті. Надихнувшись прикладом президентських виборів 2019 року політичні партії та кандидати систематично та масово розміщували політичну рекламу під час місцевих виборів. Якщо раніше така форма агітації була притаманна великим містам, то на цих виборах агітація у соціальних мережах була притаманна на рівні як великих, так і малих територіальних громад. За оцінками спостерігачів від громадської організації ОПОРИ, агітація у соціальних мережах є другою за популярністю та за масштабністю формою передвиборчої агітації після розміщення зовнішньої реклами. Однак, результати виборів вказують на те, що кількість реклами у соціальних мережах не завжди корелює з кількістю отриманих мандатів.
Як і на попередніх місцевих виборах має місце непрозорість фінансових витрат. Більшість агітаційних заходів проводилось де-факто до початку виборчого процесу, що створювало нерівні умови щодо інших учасників виборчого процесу. Життя в умовах епідемії спонукало кандидатів використовувати проблему поширення COVID-19 у власних цілях. З метою мобілізації виборців кандидати роздавали маски та безкоштовні тести на наявність антитіл корона вірусу. Не зважаючи на значну підтримку діючих мерів на посаду міського голови, адміністративний ресурс не спрацював на цих виборах, оскільки адміністративно-територіальна реформа з її можливостями конвертувала зростаючий благоустрій у містах в голоси виборців.
Явка виборців. Низька явка виборців на місцевих виборах не була несподіванкою, оскільки низка чинників та тенденцій вказували на ймовірний показник волевиявлення громадян. Явка виборців на виборах до різних інституцій вказувала на чітку динаміку до поступового збільшення рівня абсентеїзму. Найменша активність виборців простежується саме під час місцевих виборів (див. візуалізації).

Низька політична активність на локальному рівні обумовлена меншою вагою результатів виборів для середньостатистичного мешканця громади на противагу участі у національних виборах. Виявляється, що президентські вибори є важливішими для виборців, аніж парламентські вибори, а особливо, місцеві вибори. Однією з причин такої поведінки виборців є усвідомлення негативного стану справ у своїй громаді у порівнянні з іншими, про що свідчать результати всеукраїнського муніципального опитування. Поряд з цим, активність виборців у західних регіонах була вищою у порівнянні з рештою регіонів України. Відповідно до результатів соціологічного дослідження, в день виборів, більш активними виборцями були люди старше 50 років (56% від тих, хто прийшов на вибори). Незважаючи на небезпеку пов’язану із поширенням COVID-19, виборців старших 50 років, проголосувало більш ніж на 10% від загальної їх частки у структурі виборців (45% в загальній структурі виборців). Причому для усіх вікових груп загроза коронавірусу була серед причин не йти на вибори.

 

Додатковими чинниками низької явки були загальне розчарування ситуацією в країні та недостатньо зрозуміла нова виборча система. За результатами соціологічного дослідження 40% виборців зазначило, що їм було складно розібратися з бюлетенями. Водночас 63% виборців, які не прийшли на виборчі дільниці, пояснюють свою поведінку розчаруванням щодо ситуації в країні. Усвідомлюючи низьку явку виборців Офіс Президента вдався до маніпулятивної технології «5 запитань від Президента». Метою такої технології була мобілізація електорату «Слуги народу», який все далі зменшується та перетікає до інших політичних партій. В загальному підсумку маніпулятивна технологія не вплинула на зальну явку виборців, але дозволила змобілізувати виборців партії «Слуга народу».

Результати місцевих виборів.

За розподіл мандатів у місцевих радах змагалися 194 політичні партії (на місцевих виборах 2015 року змагалися 132 політичні партії), але депутатами стали представники від 110 політичних партій. Велика кількість суб’єктів виборчого процесу пояснюється не тільки впливом виборчої системи (самовисування стало неможливим у громадах з понад 10 тис. виборців) та зростаючою роллю місцевого самоврядування з додатковими фінансовими й політичними повноваженнями, а й протиставленням місцевих еліт центральній владі. Це спричинило до партійної «інфляції», яка проявилася у тому, що місцеві еліти створювали свої власні виборчі проекти. Не зважаючи на те, що немає формальної вимоги до утворення місцевих коаліцій, політичним партіям доведеться домовитися про створення більшості щонайменш з трьома партіями (у 62% місцевих рад коаліція можлива від 3 до 5 партій). Це вказує на те, що абсолютна більшість місцевих рад стала досить фрагментованою.
За результатами виборів найбільшу кількість депутатів місцевих рад обрано від політичних партій «Слуги народу» (17,6%), «Батьківщини» (12,4%), ОПЗЖ (11,7%), «За майбутнє» (11,4%) та «Європейської солідарності» (10,7%) . Однак не можна стверджувати про перемогу пропрезидентської політичної партій, оскільки на минулорічних парламентських виборах партія отримала 43% голосів. Найбільш очевидним є те, що пропрезидентська партія зможе долучитися до процесу формування коаліцій у місцевих радах, де ідеологічні розбіжності зазвичай втрачають свою вагу.
Покращили свої результати «Європейська солідарність» і «Опозиційна платформа – За життя» на виборах до обласних рад, отримавши 16% і 13% мандатів відповідно. Більше того «Європейська солідарність» стала єдиною партією, що здобула мандати не тільки в усіх обласних радах, а також у міських радах усіх обласних центрів. У порівнянні з парламентськими виборами партія «Опозиційна платформа – За життя» збільшила свою підтримку переважно на Сході та Півдні України. Натомість, проросійська «Партія Шарія», яка належить одіозному блогеру Анатолію Шарію, який останні роки живе за межами України, змогла подолати виборчий бар’єр до Одеської обласної ради та міської ради Одеси, Харкова, Миколаєва й Маріуполя. Там де регіональні еліти змогли запропонувати зрозумілу альтернативу, там результати підтримки «Опозиційна платформа – За життя» та «Партія Шарія» суттєво зменшилися. Численні регіональні проекти місцевих еліт не сприяли підтримці відверто проросійських сил. Абсолютна більшість місцевих рад досить строката, а це в свою чергу впливатиме на взаємний контроль.
Політичні проекти одного регіону, які висунули своїх кандидатів до однієї обласної ради, здобули перші місця на виборах до семи обласних рад (у Вінницькій області «Українська стратегія Гройсмана», у Закарпатській області «Рідне Закарпаття», у Полтавській області «Довіра», у Харківській області «Блок Кернеса “Успішний Харків”», у Хмельницькій області «Команда Симчишина», у Черкаській області «ВО “Черкащани”», а у Чернігівській області «Рідний дім». За результатами місцевих виборів 2015 року перемогли до обласних рад парламентські партії і тільки у Закарпатській та Хмельницькій обласній раді регіональні проекти («Єдиний Центр» і «За конкретні справи» відповідно). В середньому 31% депутатів змогли переобратися на виборах до обласних рад. За даними Центральної виборчої комісії найменш оновилися обласні ради Івано-Франківська (52% переобраних депутатів), Одеська і Дніпропетровська (по 42%), Сумська (40%), Кіровоградська (38%) та Київська міська рада (38%). Найбільш оновилися Миколаївська (7%), Черкаська (10%), Полтавська (14%) та Хмельницька (19%) обласні ради.
Результати виборів у великих містах суттєво відрізняються від загальноукраїнської тенденції. Тут чітко простежується домінування на електоральному полі двох політичних партій «Європейська солідарність» і «Опозиційна платформа – За життя», які здобули перші місця на виборах до міських рад (19% та 17,8% відповідно). В столиці України політична партія «Слуга народу» посіла лише 5 сходинку та програла в усіх виборчих округах, тоді як на парламентських виборах партія здобула перемогу в усіх округах.
Слабка вертикаль влади, неконтрольована пандемія, соціально-економічні проблеми та загальне розчарування спонукало регіональних та місцевих еліт дистанціюватися від парламентських партій. У 18 з 27 найбільших міст України (з кількістю виборців понад 75 тис.) діючі мери залишились на своїх посадах. Мер Херсона та Рівного не балотувались, а відсторонений міський голова Чернівців Олексій Каспрук не зміг потрапити до другого туру виборів. Натомість тільки двоє кандидатів у мери змогли виграти вибори представляючи парламентські партії. Новий мер міста Рівне Олександр Третяк (від «Європейська солідарність») та переобраний мер Сум Олександр Лисенко (від ВО «Батьківщина»). Для порівняння, на місцевих виборах 2015 року, переобралися від парламентських партій вісім мерів. З позапарламентських партій найбільше посад мерів великих міст здобула партія «Пропозиція» (Дніпро, Кропивницький, Житомир та Миколаїв), «Свобода» (Тернопіль, Хмельницький та Івано-Франківськ) та «За майбутнє» (Луцьк, Полтава та Черкаси). Від регіональних політичних проектів було переобрано шість мерів: Геннадій Труханов від «Довіряй ділам» (Одеса), Ігор Колихаєв від «Нам тут жити» (Херсон), Володимир Буряк від «Єднання» (Запоріжжя), Владислав Атрошенко від «Рідний дім» (Чернігів), Роман Клічук від «Єдина альтернатива» (Чернівці) та Геннадій Кернес від «Блок Кернеса-Успішний Харків».
Найбільш цікавою виявилась боротьба за посаду мера у Кривому Розі, батьківщині Президента Володимира Зеленського, де кандидат від партії «Опозиційна платформа – За життя» Костянтин Павлов переміг кандидат від партії «Слуга народу» Дмитра Шевчика.

Висновки.

Завдяки можливостям адміністративно-територіальної реформи місцеві еліти збільшили свою вагу. В більшості регіонів України перемогу здобули регіональні проекти, а очільники міст перемагали завдяки власному авторитету та доброму іміджу локальних господарників. З одного боку, це відкриває можливість до рекрутації нових еліт, а з іншого боку, може сприяти фрагментації та консервації місцевих еліт. Зрештою численні місцеві проекти виконували функцію альтернативи парламентським партіям, що дозволило уникнути більшої проблеми, пристосування місцевих еліт до проросійських політичних сил на Сході та Півдні України. В регіонах, де не були представлені потужні місцеві проекти, парламентські партії отримали значно більшу підтримку виборців. Парламентські політичні партії не показали суттєвого рівня підтримки, що вказує на запит виборців на новий інтеграційний проект.
Виборча кампанія вказала на масштабну проблему з формування та функціонування політичних партій в Україні. Попри заборону на функціонування регіональних партій, місцевим елітам легко вдалося обійти юридичні обмеження (формально партії мають свої представництва по всій країні, але реально діють та беруть участь у виборах лише в одній області). Відтак слабкі інституції та брак демократичних практик в умовах послабленої центральної влади створює чергові виклики для функціонування місцевого самоврядування після запуску реформи. Найбільшою загрозою розвитку демократичних практик є усвідомлення виборцем, що нічого не зміниться. Зниження явки виборців від виборів до виборів вказує на загальну тенденцію розчарованості. Тому виборці вирішили підтримати місцевий статус-кво, оскільки пов’язують розвиток свого міста передусім з його мером, а не з реформою. Відповідно регіональні партії краще зрозуміли потенційні вигоди від участі у виборах, аніж самі виборці територіальних громад.
Політична партія «Слуга народу» втратила монополію, а не програла на місцевих виборах. Найбільшу кількість мандатів у радах усіх рівнів, а також посад міських, селищних та сільських голів, за партійною ознакою здобула партія «Слуга народу» (14,7%), але фактично переможцями місцевих виборів стали самовисуванці (17,4%) та численні регіональні проекти. Тобто партія «Слуга народу» не змогла виступити консолідуючою силою для місцевих еліт.
Тестування нової виборчої системи вказало на значні недоліки її функціонування. Відкриті списки політичних партій спрацювали лише в тих випадках, коли політичні партії мали значний рейтинг. В іншому випадку кандидати ставали депутатами у тому порядку, який визначила партія, а не виборці. Тому якщо виборчу квоту не буде зменшено до 5%, а розподіл мандатів не буде відбуватися виключно за рейтингом між кандидатами в округах, то це не тільки знищить внутрішньопартійну конкуренцію, а й не стимулюватиме виборців до подальшої політичної участі.

P.S. Аналітичний матеріал було опубліковано на сторінці Центру Східної Європи Університету ім. Марії Кюрі-Склодовської в Любліні (Республіка Польща).

Віталій Лебедюк