loader
banner

Центр Разумкова в рамках проекту “Партійна система України після 2019р.: ключові особливості та перспективи подальшого розвитку” провів заочний круглий стіл.
У період з 21 жовтня по 10 листопада 2020р. учасники заочної дискусії відповідали на питання стосовно стану партійної системи в Україні, оцінювали вплив Виборчого кодексу на розвиток політичних партій, пояснювали феномен регіональних партій, а також прогнозували напрями розвитку партійної системи в Україні. Фахівцями, до яких звернувся Центр Разумкова з питаннями, є політологи, експерти НУО, науковці та викладачі закладів вищої освіти.

Відповідь Віталія Лебедюка у вигляді інтерв’ю подана нижче.

Яких змін зазнала партійна система України за період від Революції гідності?

Якщо поглянути на ключові показники стабільності або інституціалізації партійної системи України, то можна побачити хвилеподібну тенденцію. У розвитку партійної системи після Революції Гідності простежується дві тенденції. По-перше, показник індексу ефективної кількості партій (ENP), що вказує на відносну “вагу” партії, тобто кількість мандатів, отриманих партіями в парламенті, вказує на істотні диспропорції у “вазі” партій (значення показника менше, ніж кількість партій у парламенті).
Індекс ефективної кількості електоральних партій (ENEP) демонструє, що після Революції Гідності кількість електорально привабливих партій перевищувала кількість партій, що увійшли до Верховної Ради за результатами позачергових виборів 2014р. Альтернативний індекс Np (запропонований Г.Голосовим) та показник балансу партій (balance index) вказує на домінуюче положення партії “Слуга Народу” після позачергових виборів 2019р. По-друге, індекс парламентської та електоральної фракційності (Fseat та Fvote) свідчить про збереження значної фрагментації партійної системи як на рівні парламенту, так і на електоральному рівні.
Індекс Галлахера (Gh) показує, що найбільша диспропорція між часткою місць і голосів, отриманих партіями, була на виборах як 2014р., так і 2019р. Це пояснюється високою фрагментацією електоральних уподобань виборців. Додатковим підтвердженням цьому є значення індексу електоральної мінливості Педерсена (IPed), високі показники якого свідчать про суттєві зміни в підтримці політичних партій та нестабільності електорального поля на всеукраїнському рівні.

Кількісні показники розвитку партійної системи України

ВибориENPENEPNpFseatFvoteGhbalance indexIPedТип виборчої системи
19984,9510,313,780,800,9012,760,47змішана
20024,677,794,100,790,879,300,6524,8змішана
20063,415,512,850,710,829,470,5531,7пропорційна
20073,304,183,000,700,765,540,598,7пропорційна
20124,284,903,750,770,802,900,7130,6змішана
20144,787,494,440,790,879,270,7165,1змішана
20192,794,422,100,640,7710,620,3756,67змішана
Середнє4,036,373,430,740,838,550,5836,26

Джерело: обрахунки автора

Тому, незважаючи на домінуюче положення парламентської партії “Слуга Народу” за результатами виборів 2019р., партійна система України залишається електорально нестабільною та неструктуризованою, а кількісні показники вказують на існування тенденції до збереження її суттєвої фрагментації та зростання партійної конкуренції.

Як Ви оцінюєте дійсний/потенційний вплив чинного Виборчого кодексу на розвиток політичних партій і партійної системи в Україні?

Перманентні зміни виборчого законодавства не сприяють інституціалізації політичних партій та партійних систем, оскільки не досягається мінімально необхідного часу для формування поведінки політичних акторів та оцінки потенційних ефектів від їх діяльності. Натомість спостерігаємо формування т.зв. “виборчих проектів”, оскільки такий підхід виявляється найбільш виправданим з точки зору політичного актора. Кілька тенденцій вказують на логіку такої поведінки, а саме: висока електоральна мінливість, яка проявляється у зміні дійових політичних акторів у парламенті; з кожними виборами втрачається підтримка виборцями “старих” політичних партій; спостерігається зростання тенденції до реєстрації значної кількості “політичних партій” за рік до виборів. Зміни, внесені до Виборчого кодексу 16 липня 2020р., закладають пріоритетну роль політичних партій у формуванні представницьких органів влади. Однак, фактично напівзакрита пропорційна виборча система (в частині формування виборчих списків) знову створює перешкоди на шляху формування внутріпартійної демократії, а відтак – і на шляху розвитку політичних партій.
Результати місцевих виборів 2020р. вказують на те, що запровадження напівзакритої пропорційної виборчої системи у громадах з числом виборців понад 10 тис., спровокувало зростання кількості не повноцінних політичних партій, а “виборчих проектів”. Підсилює таку віртуальність політичних акторів і відсутність практики партійного будівництва, відповідності певному ідеологічному/політичному світогляду, чим політичні партії впродовж часів незалежності практично не займалися.

Чинне законодавство України не передбачає існування регіональних та локальних партій. Не зважаючи на це, вони існують. Якими є причини, наслідки і потенційні напрями розвитку цього явища?

Однією з причин формування регіональних політичних партій стала наявність потужних фінансово-промислових/аграрних або інших бізнесгруп у регіонах України. Відтак концентрація ресурсів в одних групах спричинила таке явище як регіональні або подекуди локальні політичні партії. Потенційно сприяє цьому явищу й процес адміністративно-територіальної реформи, оскільки органи місцевого самоврядування тепер мають набагато більше ресурсів та можливостей впливати на вирішення повсякденного життя членів громади. Нова виборча система на місцевих виборах лише підсилила цей ефект. Більшість очільників обласних центрів та інших великих міст створили власні політичні партії та змогли провести свої партії до місцевих рад. Тактика необрання відомих політичних брендів виправдала себе, оскільки у мерів міст уже на старті виборчої кампанії була “подушка безпеки” в якості підтримки виборців. Щоб не допустити консервації впливу місцевих фінансово-промислових груп, необхідна реальна політична конкуренція на рівні громад.

Які лінії міжпартійних розмежувань є ключовими для партійної системи України зараз, і які визначатимуть її стан у майбутньому?

Після Революції Гідності сформувалася чітка лінія розмежувань на осі проєвропейські/проросійські політичні сили. Вплив такого розмежування буде визначальним для партійної системи України в майбутньому. Цьому сприятиме новий адміністративно-територіальний поділ країни, результати формування якого подобаються далеко не всім політичним акторам, та військова агресія РФ у Східній частині України. Надалі посилиться вплив розмежувань на лінії “старі-нові” політичні партії та на лінії “центр-регіон”. Цьому сприятиме поведінка виборців, які втомилися від “нових облич” та експериментів, на противагу стабільності, а також вибору на користь “свого” місцевого або регіонального політичного актора.

Віталій Лебедюк
кандидат наук з державного управління,
доцент кафедри політології та національної безпеки
Національного університету «Острозька академія»
Директор Школи політичної аналітики «ПОЛІС»

Проект “Партійна система України після 2019 року: ключові особливості та перспективи подальшого розвитку” здійснено за сприяння Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні.